Розділ 3. Крик

— Ти залишаєшся в Ялунвань ще на 6 днів,  а потім робиш, що хочеш, - мовив Георг.

— Мені це не дуже подобається. Я взагалі не хочу бути в цій відпустці, - натомість відповіла Саллі.

— Але чому? - запитала Магда.

— Бо так доля вирішила, - огризнулася дівчина. 

— Ти справді не хочеш заради нас залишитися у відпустці? - запитав Василь.

— Справді, але залишуся. Правда, зразу кажу, якщо ви будете виконувати настанови боса про різні ще тури і це все для мене, тоді я, незважаючи ні на що, їду. Домовилися?

— Ура! - Георг аж зітхнув з полегшенням.

— Мені здається, чи бос у тебе закоханий? - мимоволі запитала Яна.

   Всі в компанії, окрім мене, схвально помахали головами. Я ж сиділа і не знала, що відповісти. Боса я вже знала давно, він неодружений, але й на роль мого хлопця ніколи не претендував. Нібито я його ніколи не цікавила. Проте ця поїздка із зацікавленості в мені чи просто за річну працю? А хто знає? Так, бос доволі красивий чолов'яга, проте я про нього майже нічого не знаю,  окрім його інколи жахливого характеру. А так, то взагалі нічого, окрім того, що він мій бос. Згадую, як рік тому читала різні романи про боса і його працівницю. А-ха-ха-ха-ха, якби я так з босом, це був би абсурд. Правда, в нього дуже виразні карі очі, погляд такий, що хочеш ще дивитися. Тіло мускулисте, сильні руки. А як вени на руках виступають, коли він просто сидить і пояснює тобі якусь справу. Та коричневе волосся. Він ідеал багатьох дівчат, але не мій. Тому я поглянула на присутніх в кафе і мовила:

— Швидше всього, ні. 

  Всі аж заклякли. Вони думали, чого б це він так багато чим ризикував заради цієї дівчини, а вона каже — ні.

— Ти впевнена? У вас хіба не було роману? Тобі ж уже 25, в будь-якому випадку мав бути.

— Не вигадуйте. Я ні з ким не спала і не збираюся. З босом в мене ніяких стосунків, окрім роботи,  не було. Ніяких. 

—  Ого, а чого ти так? Бос же красивий, розумний, має гроші, - знову заговорив Георг.

— А навіщо мені гроші? Я й сама якось зароблю, - впевнено відказала Саллі.

— А в старості хто тобі буде склянку води подавати? – наполягав  на своєму чоловік.

— Хочеш, можу тебе запросити мені подавати? - огризнулася Саллі.

   Це моє життя, і я не повинна їм це все розказувати. Взагалі причепилися, як реп'яхи. Хіба не все одно з ким я зустрічаюся? Ой, не сміши свої копита, Саллі. Одна я. Вже 5 років. Треба пошвидше закінчувати цю розмову, жах якийсь, все хочуть знати. Я просто не люблю усім розказувати про своє особисте життя, бо на те воно й особисте. 

  Георг розсміявся, йому сподобалася ця красива русява дівчина з явною неприступністю. Правда, чи щось з цього вийде?

— Давайте прощаємося, я маю йти в свій номер, хочу поспати. Рано лягаю спати, звичка з дитинства, - швидко мовила Саллі, піднялася з-за столу і вже ступила, щоб йти.

  До речі, хоча я любила порушувати правила, але спати постійно лягала швидко. Могла заснути о восьмій вечора, хоча ще навіть сонце не сідало.

— Гарного тобі курорту, Саллі! До зустрічі. - гукнув хтось з них, але вона вже прямувала  до готелю.

    Пройшла майже година, як ми сиділи і просто говорили. Зараз подзвоню босу, що він мені вчудив. Бос у мене був підписаний, як розгніваний цибульчик. Завжди, коли дивилася на цю назву, сміялася. А що? Сам винен, не треба було на мене гніватися. І Саллі розсміялася. Йшла до готелю по пляжу, почула гудки. І на іншому кінці дроту почувся голос.

— Чому мені телефонуєш? Думаю, я знаю, чому, - посміхнувся бос.

   Ой, як логічно. Звісно, знає.

  До речі, я вам не сказала ім'я боса. Звався він Джейк. Популярне американське ім'я було якраз під нього. Джейк Гарвід.

— Ти прекрасно знаєш, чому! Що за концерт ти влаштував?! - розгнівалася не на жарт Саллі.

— Який концерт? Ти головою поїхала чи що? Я тобі дав відпустку, будь-хто на твоєму місці б радів і дякував мені! - говорив Джейк, який також розізлився.

— Тоді треба було вручати цю відпустку тому будь-хтові! Не мені! Як я не хочу брати вихідні, то не давай мені їх! Будь-який бос був би тільки радий, якби працівники хотіли працювати подовше! - закричала в трубку Саллі.

  Та так закричала, що на неї обернулися кілька перехожих, дівчина мимоволі зіщулилася.

— А, значить, ти хочеш працювати, так? Ти ще пожалієш, що просто дякую не сказала! Зразу після цих шести днів ти вирушаєш в Роттердам. Там є багато всіх з нашої компанії. Тобі потрібно буде зробити так, щоб всім танцюристам було зручно.

— Яким танцюристам?

— Там буде європейський концерт, останній тур. Зазвичай,  я одному працівнику доставляю одну команду, але на тобі будуть всі команди! Повністю всі! І якщо комусь щось не сподобається, ти вилетиш з роботи! Це була остання крапля, ти догралася, Саллі! До побачення! - сказав він і від'єднався.

  Саллі аж присіла на тротуарі. Що я натворила?! Жах. І що тепер робити? Я далі сиділа на землі, підібгала ноги під себе і вже хотіла почати плакати, як хтось постукав легенько кулаком по моєму коліні і спитався:

— ­Тук-тук. Хто є в хатці? - усміхався хлопець, з яким я кілька годин тому стикнулася. 

  Я миттю витерла сльози і збиралася піднятися, проте він притримав мене за плече і сів поряд на землю.

— Можна до тебе в хатку? 

  Я, дивлячись крізь свої заплакані очі, не знала, що сказати. Він ніби мого віку, але що за дитячий концерт влаштував? Знову це слово — концерт.

— Не можна, - тихенько відповіла я.

— Точно? - знову запитав Артур, посміхаючись.

— Точно.

— Тоді ходи до мене в хатку.

— Ти з дуба рухнув?! Ми навіть незнайомі! А може, ти збоченець? - запитала я і сама відсунулася від нього.

— Дівчино, думаю, це ви з дуба рухнули. Ви сьогодні в мене залетіли і вибачилися, і втекли.

  Приїхали, це той блондинистий чоловік. І за що мені це все?
— Давайте, ви вибачитеся так — підете зі мною на колисанку на бухті.