Розділ 2. Випадковість

  Вона сиділа в номері, наближалася восьма. Авжеж, а що мені ще робити? Я так довго спілкувалася з тими людьми, а вони ніби зруйнували все. Хоча вони нічого не руйнували. Може, у всьому винна я? Але я нікому не шкодила. Я розплакалася, не в силах була тримати все в собі. Хоча таке було рідко, щоб я плакала. Проте ця ситуація... Вивела мене. Декілька місяців тому мене додали в один чат. Там було спочатку багато різних людей, яких я не знала. А потім ми всі дуже здружилися,  списувалися, грали в різні ігри і спілкувалися, але останнім часом почали виникати сварки між мною та ще одним учасником. Все тому, що він не погоджувався з моєю думкою, а майже весь час насаджував мені свою.  А у всьому була винна сама я? Хтозна. Проте після ще одного нашого конфлікту більшість учасників видалилася, бо просто не могла терпіти те все. Коли я надіслала їм запрошення, то деякі вже не хотіли приєднуватися. І зараз я реву в цьому номері, бо мені були дорогі  всі ці люди і час, проведений з ними.  А тут... Я зрозуміла, що це кінець. Ще й на додачу мої інші друзі перестали мені бути друзями. Вийшло, що вони ніколи не сприймали мене. Тільки в компанії хотіли показати, що просто зі мною спілкуються.  Просто... Просто... Хочеться морозива і пледика. І я розсміялася,  це завжди допомагало мені вийти з усіх жахливих ситуацій. Пледик і морозиво. Х-ха, піду, може, на вечерю і візьму її в номер. Прекрасна ідея! Але все ж я переживаю через дурниці. Бо з тими друзями ми й не так часто спілкувалися. А те, що Розалія не відповідає — у неї серйозна причина. Або їй просто соромно за те, що я мусила брати її роботу на себе. Тому справді треба морозива, а потім включу якусь мелодраму — і життя знову почне сяяти. 

   Саллі перевдягнулася у просту піжамку та пішла у їдальню.  Просто це додавало полегшення — тим більше тут її ніхто не знав, а отже, можна було робити, що бажаєш.

   А ще — хіба є закон, що забороняє ходити в піжамі на вулиці? І взагалі, життя одне, треба творити, що захочеш. Звісно, в міру, бо вбивства, ой ні. Я згадала, як у середній школі прийшла в школу в піжамі, а потім втекла з останніх уроків. І втекла прямо в магазин по лаваш, а потім пошкандибала до парку і сиділа там, доки не стемніло. Просто захотілося попробувати таке зробити. Але коли прийшла додому, почалася справжня виховна година на тему, що тікати з уроків не можна і для школи існує форма. Тоді мені вже було не до сміху, бо після того випадку ще сиділа на домашньому арешті тиждень, тільки в школу можна було йти, а забирали мене батьки. Такий сумний тиждень був.  Е-х-х-х!  Проте  не жалію. Що ж, треба вирушати нарешті до свого морозива, яке роздавали в їдальні кожного дня, ранку, вечора.

   Черга, чекаю. Всі перехожі на мене озиралися, звісно, надворі +23 градуси, а я стою в штанах з Міккі Маусом. Але ж це не заборонено? Неквапом я вже брала морозиво, продавець відкрито сміявся з мене. Проте я не збиралася звертати на це увагу і швиденько забрала білий пломбір, а взяла його не в ріжку.  Взяла велику, супервелику картонну коробку, ну, таке кружальце. Ви ж бачили таке в серіалах? Напевно, бачили. Що ж, поверталася  щасливою у свій номер і тут за поворотом  стикнулася з якимсь красивим хлопцем. 

  Зелені  очі, біляве волосся та проникливий погляд,  повний здивування.

— Вибач! - швиденько сказала Саллі і вже збиралася побігти звідси.

 Проте не все було так просто. Незнайомець схопив мою руку.

— Куди?

— Я ж вибачилася.

—  Ну і що? Не одна ти винна. Тому ти також мусиш прийняти мої вибачення.

  Він стояв у жовтих шортах і футболці з надписом на ній якоїсь відомої фірми. 

— Тебе як звати? - запитав парубок.

— Саллі, а тебе?

— Артур, може, ти обернешся нормально і я нарешті відпущу твою руку?

— Що? Ой! - я аж скрикнула, швидко забрала свою руку і, тримаючи в іншій руці морозиво, побігла.

  Звісно, хлопець був красивим і я б охоче з ним познайомилася, але зараз настрій був не такий, і ще таких красивих парубків в моїй історії буде немало, думаю.

— Зажди! - крикнув Артур, але мене вже не було.

— У нього точно купа шанувальниць! - вигукнула Саллі і, здивувавшись, що далі думає про це все, швидко застрибнула на ліжко, включила серіал «Милі ошуканки» та їла морозиво.

 Пора йти. Пошкандибала до кафешки, в якій вчора говорила зі співробітниками.

   Тут було напрочуд красиво. Кафе в такому китайському стилі та з китайською їжею. Коли дівчина прийшла, то побачила столик з видом на затоку Ялонг,  за яким сиділи всі п'ять чоловік.  Це були дві жінки і три чоловіки.

— Привіт! - радісно вигукнула одна жінка і помахала рукою.

  Саллі підійшла і сіла.

— Розказуйте, - не церемонилась.

—  Я Георг, - сказав чоловік з чорним волоссям, він виглядав, як рок-зірка.

Хоча рок-зірки не всі егоїсти.

— Саллі.

— Яна, - озвалася та жінка, що махала мені рукою.

   Яна була рудою. І чарівною. Ще в неї була шикарна фігура.

— Олег, - мовив хлопець, схожий на когось зі Star Wars, на Енекіна Скайуокера в молодості. Я мало не засміялася.

— Василь, - він мав просту, нічим не примітну зовнішність і доволі приємний заспокоюючий погляд.

— Магда, - озвалася досить тихенька жінка, вона мала красиве біляве волосся і карі очі,  красиві карі очі.

  Розповідати почав Георг.

— Загалом, ти пам'ятаєш, що зголосилася побути на цьому острові тиждень, і зараз  ми тобі розповімо.

— Ок.

— Ти пообіцяла, - посміхнувся Георг.

— Дивись. Твій бос сказав нам, щоб ми тебе влаштували в найдорожчий готель з найкращим номером і щоб усе було для твого комфорту. Ми не переривали зв'язки з фірмою. Це був лиш план твого боса, щоб ти нарешті відпочила. Ти просто єдина з усіх працівників, хто не бере відпустки, а тільки працюєш. І він не витримав та силоміць зробив тобі відпустку. 

  Я просто хотіла зараз же встати і піти, скласти речі і поїхати додому.  Проте в цей момент тихенька дівчина Магда зупинила мене рукою. Що ж це за день, що мене всі за руку хапають!