Розділ 1. Доля

   Був один з прекрасних літніх ранків на бухті Ялунвань у Китаї. Саллі не розуміла, як її сюди занесло. Ніби ще вчора була на одній конференції у самому центрі Парижа. А сьогодні вже ніжилася на пляжі і досліджувала цей курорт в Китаї. Вона працювала в курортному агентстві. Але в Китай потрапити ніяк не мусила. А все ось через що. Одна із співробітниць у той же день отримала вітрянку. Диво, чи не так? А може, це зовсім не диво? А чийсь підстроєний план?  Що ж, цього  не знаємо. Давайте, поговоримо про Саллі, думаю,  вам цікаво,  хто вона така? Чи ні? Що ж… Вчилася в одному з американських університетів на поліглота, завдяки цьому отримала доволі престижну роботу. Знала кілька мов, а саме: китайську, французьку, англійську і свою рідну. Але я сама не знаю, звідки вона родом, придумайте самі. Вона мала русяве волосся до середини пліч і голубі-голубі очі. А ще такий проникливий дитячий погляд, що всі зразу ж хотіли з нею познайомитися. Притягувала, як магніт. Звісно, була напрочуд гарна. Проте ця історія не про її красу, а про те, що вона для себе вирішила.

     Ще в початковій школі мріяла стати лікарем, але вибрала  з якогось дива філологію.

 Книги її приваблювали, починаючи від Шарлотти Бронте і закінчуючи фантастикою Рея Бредбері.  Про її життя, батьків, хлопця — ­­ розповім пізніше. 

  Сиджу собі  на одному з лежаків на узбережжі Ялунвань. Чому мене взагалі сюди відправили? Мала з Франції вирушити додому, а тут на тобі, Саллі, сюрпризик від боса. 

— На, ось путівка, вирушаєш сюди, - і він нахабно тикнув на назву Ялунвань.

— Але ж я мала повертатися з вами?! Я вирушала у Францію!

— Тобі потрібні гроші? Тобі потрібна робота? Тоді не скигли і вирушай в аеропорт. Там працюють наші люди, але від них нема ніяких вісточок. Ми не розуміємо, що там відбувається, тому ти летиш туди!  Розалія захворіла на вітрянку, тому її роботу виконаєш ти, ви ж з нею подруги.

   Подруги, найкращі. Тільки от нервує, що якщо з нею щось трапиться, її роботу виконую я. А Розалія була білявою, худою дівчиною з палкими карими очима. Красива зовнішність, хоча начебто ми обоє були гарними, але я знала, що вона красивіша.  Розалія вже була одружена.

— Так, але...

— Ніяких АЛЕ, Саллі!
  Мій бос був хорошим, але надзвичайно строгим. Я його явно ненавиділа за це  ставлення до мене. Проте ніколи так легко не здавалася, коли хотіла додому.

— А якщо там якийсь апокаліпсис, і ви мене посилаєте на вірну смерть?

— Вірну смерть? Що за дурниці? Ти вирушаєш туди, і ніяких питань!

— Але, але... - роздумувала дівчина.

— До побачення!

 Я не любила подорожувати. Але зараз ми вирушаємо в Ялунвань.

Далі був аеропорт.  Літак. І так далі. Саллі таки знайшла робітників з їхнього агентства.

— Але чому?

— Просто так.

— Це невідповідально! Я через вас мала пхатися аж сюди, а ви просто кажете, що не збираєтеся відповідати на мої запитання?

— Це важко пояснити, загалом, вибач, давай так. Ти на кілька днів залишишся тут і відпочинеш, як наша компенсація. 

— Що за дурня? Поясніть мені все нормально! - не могла змиритися, що прилетіла сюди просто, так Саллі.

— Приходь завтра о восьмій вечора.

Це було все, що відповіли їй п'ятеро працівників. Зараз я сиділа і не знала, чого чекати... Ще кілька годин — і я дізнаюся все, але чи це все правда?

 Доки Саллі задумувалася над усім, що трапилося, вона й не помітила, як кілька разів над нею пролітав соловей.