Чашечка кави

Їх поїздка була незабутньою, адже Уйон настільки хотів побути з Саном ще трохи, що не сказав, що дуже боїться швидкості, та й мотоциклів взагалі. Тому заспокоюючи себе сів на залізного коня, та навіть дозволив Чхве защіпити йому шолом, бо він не знав, як це робиться. Але вже біля університету Сан буквально віддирав від себе брюнета, що прокричав більшість часу їх поїздки. Він настільки міцно вчепився руками у куртку хлопця, що його пальці просто не розгинались. Чхве намагався не засміятися, та акуратно по одному розгинав закоцяблі пальці юнака.

- Дякую, що підвезли, - стукаючи зубами проговрив Уйон. - Але на другу таку поїздку я не погоджуюсь.

- Ви могли сказати, що боїтеся, тепер мені ніяково, - Почесав потилицю брюнет. Йому одночасно було шкода цього юнака, а з іншого боку, до чого ж милим він був.

- Можете звертатись до мене не формально, я все ж молодший, - усміхнувся Чон, - Я подумав, що так буде швидше, ніж автобусом, і не прогадав, - він показав Сану екран свого телефону, - До моєї пари ще п'ять хвилин. Ще раз дякую, я вже піду. - він розвернувся та попрямував до входу. "Ну поклич мене, поклич, ну давай. Ну будь ласка. Я хочу зустрітись знову! Сан!" - як шкода що чоловік за його спиною не міг читати думки.

- Уйон! - хлопець озирається та бачить широку посмішку на обличчі Сана.

- Так! - з надією говорить юнак. "Ти ж скажеш те, що я хочу почути?" - його очі були повні надії.

- Чи не хотів би ти сходити на ще одну чашку кави? Поїздку вже не пропонуватиму,- усмішка Чхве така мила, що Уйон не може не подарувати таку ж свою у відповідь.

- Звісно, я з нетерпінням чекатиму, - з цими словами він побіг до корпусу, під щасливий сміх Сана, що лунав за його спиною.