АННА

Тією загадковою постаттю дійсно був глава інквізиторів. А тим часом Христина вже приземлилася на тому ж даху й спокійно підійшла до глави:

— Правда, нічна Полтава чарує, пане? — у досить милій манері запитала відьма.

Глава ордену поглянув на Христину грізним поглядом, а в цю ж мить її очі засвітилися, а із тіла почали виділятися просто божественні пахощі, від чого главу майже паралізувало. А дівчина, взявши його рукою за підборіддя, стала навшпиньки (оскільки нижча за нього) й поцілувала чоловіка. Це було особливе закляття підкорення, яке звали «поцілунком відьми». Воно має зламати волю глави й змусити підкорюватися відьмі.

— І дійсно красива… і ти надзвичайно красива, просто прекрасна. Ти найгарніше, що я бачив хоч колись… — говорив причарований глава, милуючись Христиною. Він дивився їй у вічі із захопленням, не наважуючись навіть торкнутися її. Хитра відьма зрозуміла, що після вибуху він ослаблений, і це єдиний момент, коли їй це могло б вдатися.

Отака вона благородна — взяла на себе тяжкий тягар до кінця віку бути з главою ордену інквізиторів, оскільки щойно вона хоч на мить послабить свої чари чи відійде від нього далеко, не виключено, що той вийде з-під контролю. Та й нашкодити сильно йому насправді вона не змогла б, оскільки глава ордену значно могутніший за неї. Але чи дійсно її наміри настільки чисті?

Та як би не так! Христину роздратувало, що Соломія знайшла собі досить цікавого і, як виявилося, розумного хлопця, а от у неї нікого немає. Тому й лише тому вона вирішила підкорити цілого главу ордену інквізиторів — адже він уже точно крутіший за якогось там Дрона.

Христина вже уявляла, як Солоха кусатиме лікті й заздритиме їй, оскільки глава ордену і красивіший, і могутніший, та й значно впливовіший за Дрона. Та куди там порівнювати! Ярослав цілою організацією володіє, мережею елітних ресторанів, заводами і навіть шахрайськими кол-центрами. Куди тому Дрону братися!

Того ж вечора глава інквізиторів оголосив про припинення полювання на відьом. А щоб підтвердити серйозність своїх намірів, він візьме собі за дружину відьму, таким чином демонструючи добрі наміри. Потрібно було бачити обличчя Солохи, коли їй надійшов лист із запрошенням на весілля Христини та Ярослава вже наступного ранку.

Спочатку відьма подумала, що це чергова пастка від інквізиції, потім — що подругу взяли в заручники. Та яким же був її подив, коли Христина зателефонувала їй по відеозв’язку із сонячної Одеси й ще раз повідомила їй особисто про весілля, яке відбудеться вже за три дні! Солоха не знала, як діяти, адже була шокована, як і решта родини та її прибічників у відьомських колах.

Та вибору немає: раз запрошують, то потрібно йти, адже для Христини це дуже важливий день, і було б некрасиво проігнорувати її. Весілля гуляли два тижні: спочатку в Карпатах, потім в Одесі, й завершували вже в Чернігові — рідному місті нареченої.

Спочатку інквізиція вороже ставилася до чаклунів, а згодом разом влаштовували перегони на мітлах та ступах, чи брали участь у найрізноманітніших конкурсах. У цей момент Солоха почала порівнювати відьом і чаклунів та інквізицію й помітила, що, хоч вони й мають різні методи, все ж дуже схожі: і ті, і ті користуються магією, і ті, і ті доволі могутні й непередбачувані. Та її роздуми обірвала чудова українська традиція — яке ж весілля без бійки?

Одна з яскравих прихильниць інквізиції, Анна, яка була проти того, що тут взагалі відбувається, увірвалася до ресторану й, вистрибнувши на стіл, вилила святу воду на главу інквізиції, маючи надію, що той прийде до тями. А сама, діставши меча, накинулася на найближчу відьму, намагаючись зарубати її. Звісно ж, відьма встигла ухилитися й що сили у відповідь жбурнула виделкою в Анну, яку та розрубала мечем:

— Мені соромно за вас! Чого вартували тисячі років війни, щоб зараз отак весело святкувати? Як ви взагалі можете спокійно сидіти тут із цими тварюками… із демонами в людській плоті? Пане Ярославе, хоч ми особисто з вами не знайомі, та я не вірю, що це ви! Вас, мабуть, примусили! Прокиньтесь! Оговтайтесь! І ви, браття та сестри, не сидіть, склавши руки, доки нашого лідера підминають під себе вороги! — кричала дівчина.

Хоч вона й не мала високого рангу серед інквізиції, та мала який-не-який авторитет, адже володіла надзвичайною фізичною силою. Ще з дитинства її навчали мистецтва бою, а все своє життя вона присвятила лише молитвам та тренуванням, й досягла таких висот, які й не снилися багатьом. Вона з легкістю могла розрубати дворучний меч супротивника чи кам’яну брилу, а якщо вдарить кулаком, то й убити може, хоча великих м’язів не мала, і звідки в неї береться така неймовірна сила — неясно. У храмі їй ще з дитинства вклали в голову, що це дар божий: Бог обдарував її такою силою, щоб вона захищала церкву та вірян від ворогів.

Тому перечити їй ніхто не хотів, однак і Ярослав дуже сильний і явно сильніший за Анну, тому інквізиція лише дивилася на нього й мовчки чекала реакції. А тим часом дід Панас хильнув ще чергову чарчину та, закусивши якимось заморським фруктом, мовив:

— А мала діло каже! Я поважаю тебе за це, але от топтати мою їжу не дозволю. Ану, пішла геть, раз тебе не запрошували! — Сказавши це, він провів пальцем, а під ногами Анни з’явилося провалля, в яке посипалися тарілки зі смаколиками. Та вже за мить тарілки зі смачним тортиком та м’ясом перепілки з’явилися в дідугана в руках, адже саме за цю їжу він і переймався. Тому швидко почав їсти торт, а то ще чотири тарілки просто впали невідомо куди.