НІЧНІ ПОКАТУШКИ

Минуло трохи часу після пригоди з босоркою. У всіх хворих дійсно зникли симптоми буквально за кілька секунд. Разом із симптомами зникла й пам’ять. Люди, що страждали на ту люту недугу, просто забули, що відбувалося. Та в часи цифрових технологій нічого неможливо забути повністю. Усе, що хоч колись потрапило у світову мережу, лишається там назавжди.

Соцмережі просто вибухнули від відео із тим, що відбувалося в Ужгороді та Харкові. Одним із найпопулярніших є чоловік, що танцював на столі, обливаючи себе червоним компотом та кричав на все горло: «Чееервону рожу, ти залиий вечорами!». Виявилося, що він науковець, професор та кандидат наук — дуже поважна людина, а в університеті мав авторитет «Найурівноваженіший викладач».

Та є й не менш кумедні відео, де, наприклад, люди поклоняються вазі з червоною фарбою і вкидають до неї солодощі, приносячи таким чином їй жертви. В іншому ж подібному відео люди у піжамах танцювали щось схоже на ламбаду, вигукуючи слоган «червона вода». Їхні рухи були настільки хаотичними й різнобійними, що це швидше нагадувало відьомський шабаш.

Жінка, що збиралася на побачення, замість помади використала кетчуп, але постійно облизувала губи, тому прийняла рішення взяти з собою трилітрову банку томатного соусу, яку помістила у свою мініатюрну сумочку. Банка стирчала назовні, а з неї лився прекрасний аромат томатів, спецій та цибулі. Спочатку вона лише акуратно вмочувала палець у банку, а потім розтирала соус по губах, після чого облизувала їх. Та згодом вона не стрималася, дістала банку з сумки й почала жадібно пити. Соус стікав по її підборіддю, капав на груди, по яких котився на землю. Її красива білосніжна вечірня сукня вмить перетворилася на незрозуміле щось із купою плям від соусу, та їй було на це байдуже: байдуже на сукню, байдуже на хлопця, з яким вони сиділи у ресторані, й байдуже на інших людей, які знімали це дійство на камери. Вона просто жадібно пила, насолоджуючись червоною рідиною.

Щоправда, саме цій жіночці пощастило: у неї викупили авторські права на це відео, і тепер його активно використовують у рекламі засобу для видалення плям, а її саму запросили зніматися у серіалі «Кровава королева. Повелитель томатів» — українській хоррор-комедії, заснованій на реальних подіях, що досить швидко набула популярності навіть за кордоном. Тож виходить, що епідемія комусь зашкодила, а когось навіть закинула на кілька щаблів вище такої довгої й не завжди надійної драбини під назвою життя.

Та Солосі сьогодні було зовсім не до жартів. Вона причепурилася так, ніби на визначну подію. Навіть на прес-конференції вона так не готується. Але ж хіба якась там конференція з журналюгами зможе зрівнятися із сьогоднішнім днем? Та навряд. Адже сьогодні наша дівчинка йде кататися на новеньких мотоциклах, які розробив Дрон. Він спеціально їй не показував зовнішній вигляд, але сказав, щоб одягалася добре, тому що сьогодні вони поганяють із вітерцем.

А нашій модниці тільки привід подай. Тому образ був максимально байкерський: біла майка, шкіряна куртка чорного кольору з різнокольоровими нашивками та світловідбивним надписом «UKR-SPIRIT», шкіряні штани з такими ж нашивками, яскраво-червоні рукавички та добротне взуття з світловідбивними стрілками та надписом бренду. Вже вечоріло, тож, одягнувшись та взявши із собою шолом, вона чекала на Дрона біля свого двору. Він не забарився й під'їхав до двору, пафосно загальмувавши передніми гальмами так, що заднє колесо піднялося вгору, а байкер завис на мить, стоячи на передньому колесі, прямо перед відьмою.

Музика лунала дуже потужно, мабуть, ще гучніше, ніж на старому мотоциклі. Та на відміну від нього, динаміків взагалі не було видно, вони не випирали нізвідки, хоча пісня звучала дуже якісно й додавала особливої атмосфери та веселощів. Дрон же у такому положенні просто качав головою й насолоджувався музикою, не виконуючи ніяких маневрів, щоб поставити байк у нормальне положення. Мотоцикл сам доволі плавно опустився. Дрон щось клацнув на панелі біля керма, і на пасажирському місці з'явилися спеціальні упори для ніг, щоб дівчина могла комфортно залізти на сидіння.

— Карету подано! — вигукнув хлопець, приглушивши музику.
— Уже вискочила, — відповіла дівчина.

Виявилося, що вона вже одягнула шолом, вмостилася на сидіння й обійняла водія. Дрон навіть не встиг зрозуміти, коли це відбулося. Але нічого не відповівши, він почав газувати на місці. Мотор ревів, як навіжений, демонструючи всю свою потужність. Після чого мотоцикл із неймовірною швидкістю рвонув униз по вулиці. Прохожі люди лише бачили, що щось мигнуло, а звук і потік повітря, попереду якого мчав мотоцикл, долинали до них лише за мить. Потік повітря був настільки сильним, що гілки на деревах хилилися за ним, а листочки відривалися й летіли слідом.

Сам байк виглядав ніби із якогось блокбастера: його корпус, виготовлений з надміцного карбону, відшліфований до дзеркального блиску, відбивав сонячні промені, сліплячи очі. Чорний колір з яскраво-червоними акцентами підкреслював його динамічність. Агресивні лінії кузова, ніби мускули хижака, говорили про його неймовірну силу.

Головна фара, схожа на око дракона, випромінювала потужний пучок світла, прорізаючи темряву. Ззаду два лазерні промені, немов лазерні мечі, сигналізували про його наближення, залишаючи по собі червоні смуги.

Хромовані деталі, відшліфовані до блиску, обвивали корпус, додаючи йому елегантності. А такі елементи, як голографічні проектори та купа перемикачів на панелі біля керма, робили його схожим на бойовий корабель.

Швидкість, рівень пального, час та інша корисна інформація демонструвалися на голографічному дисплеї біля керма, який не заважав водієві, але при цьому постійно його інформував. Штучний інтелект, вбудований у бортовий комп'ютер, постійно акцентував увагу на ті чи інші деталі, був здатний у реальному часі будувати найкоротші маршрути, враховуючи ситуацію на дорозі, та прораховувати траєкторії руху, враховуючи габарити мотоцикла, щоб допомогти водієві зрозуміти, чи проскочить він між тих двох машин, чи ні.