ВАМПІРСЬКА БОЛЯЧКА

Не минуло й кілька тижнів, як від діда Панаса знову прилетів ворон із листом, у якому мольфар просив про допомогу. Солосі нічого не лишалося, окрім як чимдуж вирушити на заклик. Хтозна-яку пригоду цього разу дідуган підготував для неї.

Та прохання у листі звучало аж надто загрозливо:
"Прийшла біда, звідки не чекали. Чолов’яга з дурною болячкою, най би її грім побив! І не лише у нього ця недуга — лікарні Ужгорода забиті хворими. Боюся, тутка нас шляк і трафить — ця хворь викосить половину України. Треба допомога!"

Її саму дуже зацікавила ця епідемія, адже дивно воно якось. Яскраві спалахи спостерігаються лише у Харкові та в Ужгороді, а це повністю протилежні за розташуванням міста. Відповідно й джерела захворювання повинні бути різними. Але ж от симптоми... Вони ідентичні:

• шкіра хворих вкривається висипом, що тьмяно світиться у темряві;

• цей висип не викликає болю чи свербежу, але з часом може поширюватися по тілу;

• хворі страждають від непереборної сонливості вдень, але вночі їх мучить безсоння;

• їхні сни тривожні й жахливі, часто з повторюваними образами тіней і темряви;

• навіть у спеку вони відчувають сильний холод, ніби з їхнього тіла висмоктують тепло;

• їм постійно холодно, і вони шукають тепла будь-якими способами.

Хворі відчувають незрозумілу тягу до темряви й тіні. Їх тягне в темні місця, де вони почуваються спокійніше. Деякі навіть намагаються жити в повній темряві, уникаючи будь-якого світла.
На пізнішій стадії розвивається помутніння розуму: люди панічно шукають рідини червоного кольору й жадібно п’ють їх без зупину. Відтак гинуть — або через те, що рідиною може виявитися, наприклад, червона фарба, або ж їхній шлунок розривається від величезної кількості випитого.

Цікавість Солосі підживлювала ще й додаткова мотивація розібратися у всьому цьому. Тож дівчина вирушила рано-вранці, щойно отримала листа, прихопивши з собою кілька гримуарів, що могли стати в пригоді.

Приземлившись на подвір’ї у Панаса, дівчину зустріла Мара — дружина діда Панаса, теж могутня відьма. Вона була здатна за секунду охопити сотню людей чарами й нагнати на них марення та галюцинації — чи то колективні, чи то індивідуальні. А потім гратися ними, ніби ляльками, сидячи десь далеко й спостерігаючи крізь кришталеву кулю за їхніми переписаними долями, мов за серіалом.

Саме цим свого часу Панас і привабив її. Мара так і не змогла підкорити його волю чарами чи зламати, привороживши. Як не крути, а він теж був досить сильним чаклуном. Саме це і манило відьму, тому довелося брати його красою та жіночими хитрощами. Так і живуть разом уже років сорок.

Мара повідомила, що Панас раніше шостої ранку не прокинеться, як не буди, тож запропонувала дівчині чаю, а сама пішла кудись у справах. Насолодившись чаєм із медом, Солоха все ж вирішила спробувати розбудити дідугана.

Зайшовши до спальні, вона застигла від побаченого: мольфар лежав із відкритими очима, схрестивши руки на грудях, а просто над ліжком звисала гільйотина. Мотузку, що тримала лезо, потроху обпалювала свічка. Здавалося, вона ось-ось обірветься й відрубає мольфарові голову.

Невже вони посварилися з Марою і він їй так набрид, що вона ввела його в транс, а тоді вирішила стяти?
Це що ж таке треба було утнути, щоб бідолашна жінка аж так розлютилася? Невже сказав, що борщ не смачний?

Але ж тоді було б безглуздо лишати Солоху саму — вона ж його врятує. Чи, може, Мара навмисне хотіла підставити її й зараз увірветься з натовпом? Але навіщо їй це?
Може, інквізиторам продалася? Солоху ж хотіли підкорити... Та ні, це не в їхньому стилі. Інквізитори діють швидко, точно й холоднокровно...

Що за чортівня тут коїться?

Дружина явно не стурбована. Ночують вони вдвох, тож не могла не помітити велетенської гільйотини над головою...
Та роздуми дівчини перервав мольфар. Дід Панас хутко перекотився на інший бік ліжка й задув свічку.

— Раночку!
— А це що таке?.. Слава Богу, ти живий!
— Що? А-а-а, це? Та то мій будильник, щоб довго не вилежуватися. У вас на смартфончику можна натиснути кнопочку “подрімати іще десять хвилин”, а тут усе без дурників, по-людськи! Один раз проспав — то вже більше не прокинешся! Ха-ха-ха!
— Та щоб тобі добре було з твоїм будильником! Я тут такого вже напридумувала! Хотіла відтягувати тебе разом із ліжком!
— А подужала б? То ти ще й моцна дівка, раз дубове ліжко тягати зібралася!
— Ой, та ну тебе. Бідолашна Мара, мабуть, узагалі не спить тепер.
— Правильно! Немає чого боки відлежувати, ахаха, — пожартував дід.

Насправді ж, байдуже їй на витівки Панаса. Його дружина навпаки рада подібному й розцінює це як тренування: і міцності захисного бар’єру, що накидає на себе перед сном, і чутливості тіла. Адже інквізитори й досі дістають, тож варто тримати себе у формі навіть у такому віці.

— То що там із тим хворим?
— Ой, та що. Закрив його в погребі — та й нехай сидить там, а то ще накашляє на мене та шляк мене раніше часу трафить.
— У погребі? Який ти люб’язний!
— Ну, вибачте, що серед лісу немає п’ятизіркових готелів.
— Погляньмо на нього, заодно й твій погріб зацінимо.
— Ти ба яка — на консервацію мою вона посягнула!
— Баночку паштету він любій подрузі не хоче виділити! От жучара!
— Я подумаю... Ходімо, — пробурчав дід, відчинивши двері в шафу й зникнувши десь у темряві.