ДІД ПАНАС

Повертаючись із чергової наради директорів, дівчина вирішила прогулятися вечірньою Полтавою. Вона просто обожнювала своє місто, а коли заходило сонце — починалася казка. Вечірня Полтава — це симфонія краси та елегантності, де кожен знайде розвагу на власний смак. Хоча можна навіть нічого не шукати, а просто стояти й дивитися, як сонце ховається за обрій, лишаючи по собі багряні відблиски за небокраєм і на верхівках хмарочосів, які от-от засвітяться неоновими кольорами.

Славетне місто, а тепер уже мегаполіс Полтава із настанням сутінок набувало ще яскравішого вигляду, ніж удень. Тут можна було гуляти годинами, милуючись усім навколо.

Висотні хмарочоси вмить загорялися тисячами вогнів. Мов велетні, вони підкорювали нічне небо. Їхні скляні фасади віддзеркалювали сяйво рекламних банерів та неонових вивісок, створюючи феєричне світлове шоу.

Шумні магістралі, переповнені автомобілями, перетворювалися на ріки світла, що мчали кудись далеко за межі міста. Миготіння світлофорів, нічне освітлення, фари машин створювали ритмічний танець світла.

У мегаполісі ніколи не бувало тихо. Гул моторів, гудки поїздів, сміх людей, музика з клубів і барів — усе це зливалося в єдину симфонію нічного життя. На терасах ресторанів та кафе збиралися люди, щоб насолодитися смачною вечерею та мальовничим видом на нічне місто.

Мегаполіс Полтава — місто, яке ніколи не спить. Тут завжди кипіло життя, можна було знайти розваги на будь-який смак, і кожен міг віднайти щось для себе.

Тому Соломія захотіла вдихнути це життя й відірватися від постійних переговорів, розв’язання важливих питань і надокучливих пропозицій. Хотілося забути про все це, пожити хоч трішки простим життям: сходити в універ чи на побачення, а не оце все.

І саме тоді ворон, темніший за саму ніч, спустився з небес і сів їй на плече. До його лапки був прив’язаний папірець. Дівчина дістала його, розгорнула і прочитала:
«Солохо, курча мать, виручай, а то мене тут шляк трафить!»

— Що за нісенітниця? — можна було б подумати, але дівчина тяжко зітхнула, розуміючи, що єдине побачення цього вечора — з дідом Панасом. Той, мабуть, знову викликав якусь тварюку з того світу чи ввів клієнта в транс, а тепер не міг повернути його до тями.

А про останню зустріч навіть згадувати страшно: бос мафії прийшов до могутнього чаклуна і мольфара в сьомому коліні, щоб налагодити свої фінансові потоки. А той таке начаклував, що всі гроші з рахунків мафіозі пішли на благодійні фонди для сиріт і бездомних. Справа, звісно, добра, але мафії це чомусь не сподобалося.

Уже була заготовлена стаття про «нещасний випадок через необережне поводження з газом та загибель шахрая». Те, що до хатини в горах і серед лісу газ ніхто не підводив, мало обходило як боса мафії, так і пілота винищувача, що був готовий скинути авіабомбу. Та, на щастя, Солоха якось владнала питання, і дід Панас залишився живий, продовжуючи допомагати людям.

Не довго думаючи, дівчина зловила таксі й поїхала до свого будинку, щоб зібратися. Оплативши проїзд, вона побігла до гаража. Це було просторе, добре освітлене приміщення. Повітря тут насичувало ароматами старих трав, зілля та магії. По стінах стояли дивні артефакти й картини з дивовижними істотами, а під стелею висіли свічки чи світильники, які літали так, що з першого погляду важко було зрозуміти — справжні вони чи ні.

Гараж був велетенський: тут і колекція дорогих автівок преміумкласу, і мотоцикли, і навіть одна казкова карета. Її дерев’яний каркас прикрашали химерні візерунки, а вікна затягувало мереживом із павутиння. У ній відьмочка зазвичай катала важливих гостей по хмарах. Адже приємно — келих вина в руках і розкішна карета на висоті пташиного польоту. Запрягати нічого не треба: вона летіла туди, куди накаже хазяйка.

Трохи далі стояла ступа, в якій Солоха теж літала час від часу. Вона обирала її, коли не треба було поспішати: можна було неквапом летіти, насолоджуючись краєвидом, і не привертати уваги.

А рівно в центрі гаража в повітрі зависла мітла. Ця крихітка могла досягати швидкості, вищої за світло. Головне — триматися міцно й вчасно ухилятися від зустрічних об’єктів, аби не врізатися в літак.

Відьма простягнула руку — і мітла вмить опинилася в її долонях. Ще мить — і дівчина вже злетіла високо в небо, а двері гаража самі зачинилися. Вона мчала з неймовірною швидкістю, і вже за десять хвилин приземлилася біля хатини мольфара в Карпатах.

Видовище було не з приємних: дід Панас бився з якимось монстром і явно програвав. Страшне чудовисько, удвічі більше за людину, було покрите коричневою лускою. З його шиї стирчало пір’я, а очі палали червоним полум’ям, яке сковувало страхом. Кігті, гострі як бритви, могли розірвати людину на шматки. Чудовисько загнало мольфара до краю скелі.

— А най тебе громом поб’є, курче ти бадилля! — викрикнув мольфар і провів посохом від неба до чудовиська. У ту ж мить блискавка вдарила в почвару.

— І це все, на що ти здатен? Жалюгідно! — прогарчало чудовисько.

А най тебе вітром здує, згинь, тварюко! — знову прокричав дід і подув у бік монстра. У цей момент, мов нізвідки, з’явився сильний вітер, що потужним потоком ударив по чудовиську.

— Грааа! — прогарчав монстр, створивши вітряну хвилю, яка розвіяла вітер мольфара.