ІНТРИГИ ІНКВІЗИТОРІВ

Солоха піднесла хрест проти сонця на рівні очей після чого той загорівся яскравим полум'ям і вмить перетворився на попіл.

- Жива? - посміхаючись Солоха глянула в вічі босорці

- Так! - відповіла дівчина дивуючись тому із якою швидкістю затягується та регенерує її рана. Буквально мить назад у її грудях була велетенська дірка, а вже зараз про неї хіба дірявий одяг нагадує 

- Спробуєш напасти іще раз помреш, посміхаючись мовила Солоха торкнувшись лоба Варвари рукою. 

А як же там справи у дідугана?  Інквізитор, немов одержимий демон, кинувся на нього з ревом, розмахуючи мечем, його лезо не лише виблискувало на сонці, а і випромінювало яскраве зарево що сліпило діда.  Мольфар, майстерним ударом посоха з усієї сили вперіщив по мечу вигукуючи якісь прокльони, в цей момент з посоха вирвалася блискавка, що вмить пронизала все тіло інквізитора і добряче його підсмажила, навіть ряса почала тліти.

Той відскочив назад, оглушений і ошелешений, мов поранений звір і в ту ж мить діставши револьвер почав стріляти у мольфар та дідуган стояв непохитно. Кулі пролітали мимо лиш зачіпаючи волосся діда яке розвівалося на вітрі. Чарівник створив навколо себе ледь помітні,але дуже сильні вітряні потоки які підхоплювали кулі й відносили їх далі від діда.

Інквізитор був максимально незадоволений, але насупившись мовчав продовжуючи атакувати. В хід пішли хрести із загостреними кінцями заряджені його силою. Він метав їх в лоба, живіт та плечі немов малюючи хреста таким чином.Навіть вітряні потоки Панаса тепер не рятували тому дідуган ухилявся викручуючи своїм старим тілом як тільки міг.

Та довго так тривати не могло тому мольфар підібрав підхожий момент і метнув своїм посохом мов тим списом із криками" побий його грім, побий блискавиця, нехай чортів син більш не вродиця " посох влучив у живіт інквізитора і в ту ж мить небо затягнуло густими темними хмарами,заревіло мов дикий звір що потрапив у смертельну пастку після чого тисячі блискавок посипалися на інквізитора.Вони били його із неймовірною силою, а слідом за ними пішов град розміром із гусяче яйце ,що також бив інквізитора немов тяжкими молотами.

Після чого бездиханне тіло священника впало на землю.Дід Панас підійшов до нього, щоб забрати свого посоха та в цей момент тіло священника почало світитися темно-червоним світлом,а з його ран почав виходити їдкий дим що заполонив простір навколо мольфара за лічені секунди.Посеред білого дня стало так темно ніби в ночі.Дим не дозволяв ні дихати, ні навіть відкрити очі, бо в той же момент просто виїдав їх.

Інквізитор вхопив Панаса за ногу і стиснув її так сильно що дідова кістка хруснула, дід же скорчився від болі   ,але не завагався і щосили вдарив посохом по руці інквізитора продірявивши її .Хоч він і не бачив свого противника та руку якою той його тримав добре відчував,однак рука інквізитора перетворилася в дим і просто розвіялася в решті диму. По суті священнику навіть битися не потрібно,варто просто зачекати поки мольфар отруїться  димом тому все що йому потрібно це потягнути час , а Панасові не так уже довго й лишилося 

Та дід теж це прекрасно розумів тому начаклував велетенське торнадо яке засмоктувало у себе весь дим, а він спокійно собі стояв у центрі й шукав свого противника, як от у небі щось  блиснуло . Виявилося що інквізитор перетворився із диму назад в людину в той момент коли його почало засмоктувати торнадо і стрибнув прямо на діда зверху намагаючись розрубати його мечем.

Дід помітив його і розвіявши торнадо просто відступив у бік в потрібний момент і сильним ударом посоха вмазав по мармизі противнику.Той відскочив, витер кров що виступила своїм рукавом із неймовірною люттю кинувся на діда розмахуючи мечем.Чаклун вправно ухилявся від меча та інквізитор почав залучати ноги завдаючи ударів то по корпусу то  по ногах Панаса. 

Інквізитор щиро насолоджувався бійкою, в його очах текла жага крові та азарт, він  сміливо приймав та міцно тримав удари від яких не міг ухилитися при цьому наносячи свої  удари кожного разу все з більшою силою та завзяттям. Священник навіть почав реготати відчуваючи що перевага на його стороні. Він уже уявляв як зіб'є старого з ніг і буде проштрикувати його хрестами .

Та в цей момент за його спиною з'явилася тінь.Ще секунду тому її тут не було, а вже зараз він відчув неймовірний біль, а потім світло в його очах погасло назавжди. А його тіло розпалося рівно на дві половини що впали в різні сторони, а за ними з'явився силует дівчини.Варвара розрубала його навпіл мечем із крові.

- Ну що діду! Тепер Твоя черга ! Але ти так швидко не помреш ! - холодно мовила босорка замахнувшись мечем 

- А най тобі руки із ногами повсихають,кляча ти дурна ! - вигукнув дід направивши посоха в сторону Варвари

- Годі ! Погралися і досить ! - вигукнула Солоха з'явившись в цей момент між мольфаром та босоркою. Вона виглядала дуже серйозно, за її виразом обличчя та інтонацією  було явно зрозуміло що жартувати вона не збирається тому обоє опустили зброю

- А знаєш Солохо,я згадала ...коли він помістив у мене ту гидоту...він наказав заразити кількох людей і поширити епідемію.Я ж можу контролювати усіх кого вкусила самостійно або тих кого вкусили інші мої підлеглі, якими стають автоматично після того, як я когось укушу.  Він наказав мені вербувати людей в інквізитори, щоб я навертала їх до церкви,  і я навіть почала кусати людей, але потім моє відьомське нутро почало чинити опір його контролю і я просто забула що сталося і перестала контролювати укушених. Зараз я розвію свій контроль, люди повернуться до звичного життя і навіть не пам'ятатимуть що сталось