ХРЕСТ БОСОРКИ

Стіни кімнати, де опинилася босорка, здавалися витканими з тіні. Грубий камінь, похмурий і холодний, ковтав будь-який промінь світла, лишаючи лише жахливі тіні, що танцювали в кутках. Повітря було густим, просякнутим запахом цвілі та гнилі, ніби сама кімната стікала давньою смертю.

Єдиним джерелом світла був старий, іржавий канделябр, що висів на ланцюгах підвішаний до стелі. Його тьмяні свічки ледве освітлювали кімнату, кидаючи довгі, моторошні тіні, що танцювали по стінах.

В кутку, прикута ланцюгами до крижаної стіни, корчилася в муках босорка. Її колись прекрасне обличчя, тепер викривлене гримасою болю, було блідим, як пергамент, а очі, колись сповнені темної сили, тепер тьмяніли від жаху. Її тіло, тепер було скручене від болю, а ланцюги, що впивалися в її шкіру, залишали криваві сліди.

У цій кімнаті дід Панас катує своїх кривдників. ЇЇ аура пригнічує будь-яку магію супротивника, а час йде зовсім в іншу сторону.Одна секунда в реальному світі дорівнює дню катувань у цій кімнаті. А через те, що наш дідуган дуже гостинний він вирішив дозволити сповна насолодитись кімнатою своїй новій гості.

Його очі палали диким вогнем, а на обличчі застигла жорстока посмішка. Він підійшов до босорки й торкнувся її ніжного тіла лезом ножа. Босорка здригнулася від болю й закричала, її крик розірвав тишу кімнати, віддаючись луною по кам'яних стінах.

Дід Панас не зупинився. Він повільно й методично завдавав босорці рани, кожна з яких приносила їй невимовний біль. Її тіло було вкрите кров'ю, а сльози котилися з її очей, змішуючись з брудом на обличчі.

У цій кімнаті лише наймогутніші чаклуни здатні використовувати свої відьомські здібності на десять процентів, тому босорка була безсила і навіть мольфар використовував фізичні методи розправи, лише  Солоха тихо стояла в темряві й уважно спостерігала за тим що відбувається пильно вдивляючись кудись всередину, ніби просвердлюючи поглядом босорку.

Дід Панас навіть не збирався зупинятися, він мовчки взяв смолоскипа і підніс до обличчя відьми-вампірки, так щоб та відчула жар і її охопив жах від того що він робить усе що йому заманеться, а вона повністю безсила. Зараз він залишить їй пекельні опіки на все обличчя,а все що вона може це лиш кричати й молоти про помилування.

Та мольфар не схожий на того хто її помилує, здається що він щиро насолоджується тим що тут відбувається. Як ось Солоха підбігла до діда Панаса і відштовхнувши його обійняла босорку та почала гладити її по голові

- Ну все все . Я поруч.Він тебе не чіпатиме. Я з тобою.Не переживай.Зараз я тебе звільню і підлікую ,а потім поп'ємо чайку із медком.Хочеш чайку?

- Хо...хочу,- крізь сльози в істериці промовила босорка тремтячим голосом

- Добре,все добре ,я поруч,не хвилюйся,як тебе звати ? 

- Ве...ва...варвара,- все так же хлюпаючи відповіла вампіреса

- Яке гарне у тебе ім'я,- промовила Солоха обіймаючи Варвару і погладжуючи її по голові

- Не забирай мій час Солохо ! Даю вам п'ять хвилин поки сходжу за щипцями.Будемо виривати їй зуби й ламати пальці,- моторошним голосом пробурмотав дід мольфар зникнувши в темряві

- ааа,- хотіла прокричати на весь голос Варвара та страх практично паралізував її тому вийшло так що вона прошепотіла 

- Ну ну ну. Все добре. Я поговорю із ним і він тебе не чіпатиме.Добре? - заспокійливою інтонацією промовила Солоха

- Дякую...- кивнула дівчина ,але страх переповняв її тому вона не змогла вгамувати себе,її тіло тремтіло

- От і добре! Тільки ти мені скажи. Навіщо розповсюджувала вірус серед людей ? У Харкові теж твоїх рук справа ?

- Який вірус? , -тремтячим голосом запитала босорка

- Та як же який ! Твій.Від якого люди червону рідину шукають і по ночах не сплять 

- Я гадки не маю про що ти ...

- А викликала тоді я чому саме тебе через того чоловіка ?

- Я...я не знаю...

- Ну раз не знаєш то тоді розбирайтеся із Панасом тут якось,- сказала Солоха й почала підводитись ,а в цей момент у кінці кімнати почулися кроки 

- Стій, сестро, я й правда не розумію  про що ти ,- Варвара вхопила Солоху за руку як останню надію

- А нападала чому на мене ? 

- На тебе ? Останнє що пам'ятаю те як мене хтось викликав,потім ми побачились із тобою,а потім я билася з інквізитором після чого опинилася тут ,я не нападала на тебе і не розповсюджувала ніякі вруси, сестро. Люди людьми, а відьмі напасти на відьму велетенська ганьба. Я не така , - в істериці кричала босорка

- З інквізитором билася кажеш? А я де була?

- я...я не знаю...все як у тумані...

- он воно як.це вже цікаво,алеее мало віриться.Ну все! Удачі тобі із Панасом

- аай,- викрикнула босорка і схопилася за серце 

-  Га? А це що таке? здивовано запитала Солоха помітивши своїм відьомським зором що серце Варвари обмотане якимось ланцюгом, а хрест вп'явся всередину і прямо в цей момент руйнує орган бідолашної. І як вона цього раніше не помітила ? Виходить босорка не бреше ? Та як же знешкодити цю гидоту

- Як же боляче...- вила від болю Варвара