ВІТЕР У ВОЛОССІ – ШВИДКІСТЬ У ДУШІ

Дівчина успішно провела зустріч акціонерів після чого поверталася додому на таксі зарані прихопивши 10 кілограмів м’яса. Мурчик хоч і виглядає дуже милим і не таким уже й великим та апетит у нього ніби в спортсмена. Солоха гортала різні варіанти рецептів у своєму телефоні, щоб вечеря була максимально вишуканою, адже як не крути, а своїх домашніх улюбленців вона просто обожнює і часто балує смачненьким.

Як от в один із месенджерів прийшло сповіщення

- Ну нічого собі у мене крута знайома! Ти казала писати якщо заскучаю ! Скучаю за тобою на вокзалі в Полтаві. Не проти зустрітися ?

- Оу! Дрон ! Привіт! Розібрався зі своєю «ракетою»? ,- відповіла на повідомлення дівчина

- Не повіриш…всі казали що йому вже гайки ,але я воскресив його .Тому від недавна я Дрон Воскресатор ,- хлопець надіслав фото з якого було видно що до Полтави він дістався на тому самому мотоциклі Карпати

- Хахахах, ти як завжди у своєму стилі .Під’їжджай до ресторану «на хуторі» вулиця Шевченка 45.Зустрінемось там, - відповіла дівчина і сказала таксистові їхати до ресторану

- Уже вилітаю, - написав хлопець після чого прислав аудіозапис гарчання мотору .

З легкістю танцюючи на підборах, дівчина вийшла з таксі, не підозрюючи, що за спиною її чекає несподіваний компаньйон - пакет з десятьма кілограмами сирого м'яса, який таксист із посмішкою вручив їй. Ну а що. Прекрасна дівчина забігла у ресторан, мабуть, для ділової зустрічі із велетенським пакетом м’яса. Він прекрасно доповнював образ самодостатньої жінки.Та поки вона подумала що варто було б попросити таксиста відвезти пакет додому і залишити десь біля входу він уже поїхав, а Дрон уже тут як тут.Як виявилося він прикріпив динаміки до свого мотоцикла із яких дуже гучно лунала музика, а баси були такими що люди почали тікати й ховатися у підземні переходи та бомбосховище, бо подумали що вже щось вибухнуло у місті чи якась перестрілка почалася.

- Оце у мене деньок сьогодні прекрасний видався, - пробурмотала дівчина собі під ніс та потрібно було посміхатися

- Привіііт! А це що таке ? – здивовано запитав хлопець обіймаючи дівчину

- Тааа так…мій попередній співрозмовник! Невдало пожартував і довелося його завалити, а я ж думаю ще чому добру пропадати.Він молодий відносно значить м’ясо не тверде і головне соковите, от собі найсмачніше собі на шашличок і залишила, а решту у ресторан здала.Треба ж якось виживати, а то Полтава місто не із дешевих, - доволі саркастично і трохи моторошно почала розповідати дівчина

- Ох…не таке я очікував почути замість «привіт».Нууу старатимусь жартувати вдало

- Аххах, та розслабся ти, просто були трохи інші плани, а ти дуже несподівано написав тому так і вийшло .Алеее хто мене знає, ти там, цей, обережно

- Ох.Зрозумів тебе ! Якщо тобі немає куди його покласти, то можемо сховати твій пакет до мого рюкзака, а то таке собі у ресторані із торбами сидіти.Можуть і не пустити ,аххах

- Сам запропонував, а могли б до мене додому поїхати.Ну рюкзак так рюкзак,- весело проговорила дівчина засовуючи свій тягар до рюкзака хлопця, а він же своєю чергою поклав рюкзака у якусь металеву коробку на якій дірками від цвяхів було вибите слово «Сейф», яка була прикручена болтами, стяжками й саморізами до задньої частини мотоцикла.Після чого він почав обмотувати ланцюгами свою «ракету», спочатку з ліва на право, потім із права на ліво, далі навхрест, іще за кермо зачепити й пронизати через переднє колесо, потім через заднє, а потім через отвір що просвердлив у сидінні, це все повторити декілька разів у різній послідовності й замків головне начіпляти якомога більше

- Не хвилюйся ! Тепер твій пакет під найнадійнішим захистом !

- Замки й ланцюги такі міцні ?

- Та навряд, але щось мені підказує що крадії задовбаються розплутувати цю головоломку

Аххаха, ну тут ти повністю правий. Ходімо уже, - дівчина попрямувала до входу у заклад. Робітники що стояли біля входу люб’язно відчинили двері, щоб вона пройшла всередину, а от перед самим носом хлопця закрили  й почали дуже підозріло свердлити його поглядами.  Не дуже його одяг підходив під дрескод гостей які відвідують найдорожчий ресторан у Полтаві та після деяких вмовлянь все ж його впустили.

Зайшовши всередину Дрон був у захваті від атмосфери: світло кришталевих люстр, що сяють, як діаманти, ллється на вишукані меблі з темного дерева та м'який оксамит. На стінах красуються картини відомих художників, а витончені скульптури мов оживають під пильним поглядом гостей.

М'який килим ковтає звуки кроків, а тиха мелодія фортепіано, що ллється з куточків, створює атмосферу спокою та розслаблення.

Столи, накриті білосніжними скатертинами, сяють срібним посудом та кришталевим посудом. У повітрі витає аромат свіжоспеченого хліба та вишуканих страв, що збуджують апетит.

Дівчина замовила салат із морепродуктами, каву та тістечко, а Дрон тицьнув на щось не дуже йому зрозуміле у меню.Назву було складно не те що вимовити, а навіть прочитати

- А що ти до речі робив на вокзалі якщо своїм ходом приїхав?

- Та ми із хлопцями ганяли всю ніч.У нас було щось типу змагання.Гра у квача.Хтось тікає, всі інші доганяють.Стартували ми власне в Івано-Франківську, а вранці підіймаю очі біля якоїсь будівлі, а там надпис Полтава Вокзал Центральний» от уже і подумав що раз приїхав сюди то чого б із тобою не побачитись. Надіюсь у цьому ресторані вони то мене точно не знайдуть, аххаха