Епізод 23. Час самотності

Епізод 23. Час самотності

Минуло три тижні відтоді, як Агнесса та Ніколас посварилися. Вони не писали і не дзвонили один одному. Агнесса переживала всі стадії самотності: від гніву до відчаю, від надії до прийняття. Вона багато разів хапалася за слухавку, щоб набрати його номер, але кожного разу зупинялася.

Її дні проходили в безкінечному очікуванні та роздумах. Вона намагалася займати себе всім чим завгодно, зустрічами з друзями, але думки про Ніколаса постійно поверталися. Вона розуміла, що кохає його, а їхні стосунки були важливі для неї, і біль розлуки не зменшувався.

Минув ще один тиждень. Вечір. Агнесса сиділа у своїй кімнаті, дивлячись у вікно. Її серце було втомлене від кохання та очікування. Вона взяла телефон і, нарешті, наважилася набрати номер Ніколаса. Кожен сигнал виклику відчувався, наче вічність.

Нарешті, на іншому кінці слухавки відповів жіночий голос.

– Алло? – сказала незнайома жінка.

Агнесса відчула, як її серце пропустило удар, ще один. 

– Привіт, це Агнесса. Чи можу я поговорити з Ніколасом?

– Привіт, Агнессо. Це Маргарет, – відповіла жінка. – Ніколас зараз у душі, але я обов'язково скажу йому, що ти дзвонила.

Агнесса замовкла на мить, відчуваючи, як холодний страх охоплює її. 

– Добре, дякую, – сказала вона тихо, потім поклала слухавку.

Вона залишилася сидіти в тиші, відчуваючи, як у її серці наростає біль і розгубленість. Чому саме Маргарет? Чому вона відповіла на його телефон? Агнесса відчула, що її емоції починають зашкалювати знову, вона відчувала, що падає у прірву. Маргарет попереджала її. Казала, що вона постійна в житті Ніколаса, а ніші жінки ні. Невже вони знову разом?

Дні минали, але Ніколас так і не перетелефонував. Агнесса відчувала, як її надія поступово гасне. Вона не могла зрозуміти, чому він так холоднокровно ігнорує її. Її серце було розбите, і кожен новий день приносив нову хвилю болю та розпачу.

Хоч би написав щось. Ні, він мовчав. Біль… біль… біль… я сама винна. Сама пішла…

Вона знову намагалася знайти розраду в роботі, але її думки постійно поверталися до Ніколаса. Вона згадувала всі щасливі моменти, які вони провели разом, і не могла повірити, що все це може бути втрачено назавжди.

Одного вечора, сидячи на краю ліжка, Агнесса відчула, як сльози починають текти по її щоках. Вона зрозуміла, що більше не може витримувати цей біль. Вона відчула себе зовсім самотньою, відчуженою від світу і від тієї людини, яку вона кохала найбільше.

"Чому ти не дзвониш, Ніколасе?" – тихо промовила вона, дивлячись у порожнечу кімнати. "Чому ти мене покинув?"

Вона впала на подушку і дала волю сльозам. Її серце було розбите, і вона не знала, чи зможе коли-небудь знову зібрати його докупи. Всі її мрії про щасливе майбутнє з Ніколасом здавалися тепер лише далекими примарами.

Агнесса знала, що їй потрібно рухатися далі, але зараз вона не мала сил. Вона залишилася лежати на ліжку, відчуваючи, як біль і розпач поглинають її зсередини. Вона зрозуміла, що цей період її життя стане для неї великим випробуванням, і що їй доведеться знайти сили, щоб знову стати на ноги. Відмінила зустріч з подругами, їй треба поплакати. Ой як треба.