Епізод 11. Солодкі крила ілюзій

Епізод 11. Солодкі крила ілюзій

Після того, як Ніколас поділився з Агнессою своїми проектами і вони вглибилися у бесіду про його вплив на місто, атмосфера у кімнаті наповнилася теплом від каміна і непомітно перейшла у більш інтимну. Зовнішні звуки вулиці заглушились за шумоізоляцією стін, а світло від каміна м’яко відбивалося на їхніх обличчях, надаючи моменту особливої теплоти.

Ніколас поставив свою чашку на столик поруч із кріслом і звернув увагу на те, як Агнесса заворожено слухає його розповідь. Вона здавалась повністю поглинутою розмовою, її очі світились зацікавленістю і захопленням. Ніколас не міг стримати своїх почуттів, які накопичувались з кожною хвилиною, проведеною разом.

Зі зростаючим напруженням в повітрі, він піднявся зі свого крісла і підійшов до Агнесси. Вона підняла голову, дивлячись на нього з легким здивуванням, що швидко перетворилося на м'яке очікування, коли він нахилився до неї.

— Агнессо, я не можу більше стримуватися.

Його голос був м'яким і низьким, насиченим емоціями. Агнесса відчула, як її дихання стає більш прискореним, її серце билося голосніше з кожним биттям. Ніколас обережно поклав свої руки на її щоки, відчуваючи тепло її шкіри. Вона подивилася в його очі, знайшовши в них відображення своїх власних почуттів - мішанину надії, трепету та бажання. Їхні обличчя повільно зблизилися, доки їхні губи не зустрілися у ніжному поцілунку.

Поцілунок був легким, але наповненим глибокою пристрастю, що змушувала Агнессу триматися за рукави Ніколаса. Вона відчувала кожен рух його губ, кожен подих, який лише посилював її емоції. Ніколас злегка поглибив поцілунок, відчуваючи, як Агнесса відповідає йому з тією ж інтенсивністю.

Коли вони нарешті відірвалися один від одного, між ними запала коротка тиша, в якій вони обоє намагалися зібрати думки. Агнесса пристально дивилася на Ніколаса, намагаючись зчитати його емоції.

— Ніколасе, я...

— Підіймемося до мене?

Їхні серця билися в унісон, а тепле світло каміна обіймало їх, створюючи ідеальний момент з'єднання двох душ, які знайшли одне одного тут й зараз, серед міської метушні та змін.

Мелодія дзвінка її мобільного прозвучала дуже не вчасно. Агнесса наче прокинулася, а Ніколас щось казав.

— Мама дзвонить, — сказала вона Ніколасу, відпускаючи його руку і підносячи телефон до вуха. — Алло, мамо?

— Агнесса, привіт, доню. Як ти? — голос мами звучав трохи схвильовано.

— Привіт, мамо. Все добре. Я зараз у Ніколаса. Щось сталося?

— У Ніколаса? — мама на мить замовкла, і Агнесса відчула, що вона незадоволена. — Ти повинна бути вже вдома, Агнесса. Пізно вже. 

Агнесса відчула легкий тривожний відтінок у голосі мами. Вона нахилилася ближче до телефону, сподіваючись почути краще.

— Так, скоро. Я вже збиралася йти. Що сталося?

— Ми обговоримо це вдома, добре? — мама намагалася заспокоїтись, але Агнесса відчувала, що щось не так.

— Добре, мамо, я скоро буду. — вона завершила дзвінок і повернулася до Ніколаса.

— Щось трапилося? — запитав Ніколас, помічаючи зміну в її настрої.

— Мама щось хотіла сказати, але не по телефону. Я повинна йти додому, — відповіла Агнесса, відчуваючи тривогу, що росла в її серці.

Ніколас похитав головою, явно не бажаючи, щоб вона йшла.

— Агнесса, залишся ще трохи, — сказав він, дивлячись на неї з іскрою в очах. 

Агнесса вагалася, не знаючи, що робити. Вона бачила, що Ніколасу важливо, щоб вона залишилася, але її серце було неспокійне через слова мами.

— Я розумію, Ніколасе, але мама звучала дуже серйозно. Я обіцяю, що ми скоро побачимось знову, — сказала вона, намагаючись заспокоїти його.

Вона підвелася з дивану і поглянула на Ніколаса, який, хоч і неохоче, кивнув головою.

— Гаразд, — промовив він. — Мій водій довезе тебе додому. 

— Краще до мого автомобіля. Він ще в місті, на стоянці. Далі я сама.

Агнесса попрямувала до виходу з будинку, відчуваючи сум і тривогу водночас.

— А завтра зустрінемось? — запитав Ніколас, коли вона вже була на порозі. — Можемо повечеряти разом.

Агнесса зупинилася і сумно усміхнулася.

— Завтра в мене заплановані сімейні справи, — відповіла вона. — А після завтра вечірка в клубі. Я тобі зателефоную.

— Добре, — Ніколас повільно кивнув, хоча в його очі була інша відповідь. — До скорої зустрічі.

Агнесса ще раз усміхнулася і вийшла з будинку, відчуваючи на собі погляд Ніколаса, який проводжав її очима.

Мама Агнесси сиділа за кухонним столом, перегортаючи сторінки старого сімейного альбому, коли Агнесса ввійшла до кімнати. Помітивши дочку, вона поставила альбом і з любов'ю подивилась на неї.

— Агнессо, сідай, будь ласка. Я хотіла з тобою поговорити. Як там Ніколас? — почала вона, відміряно вимовляючи кожне слово.

Агнесса зітхнула, сідаючи напроти матері.