Глава 9. Кожна нова зустріч може стати початком міцної дружби!

       З самого дитинства Емілія отримувала безмежну любов і ніжну турботу від свого улюбленого батька, короля Орландо. Лагідний і турботливий правитель намагався виконати всі бажання своєї дорогоцінної донечки, але лише її свободу він не міг їй подарувати.

       Король невпинно хвилювався за безпеку і здоров’я цієї тендітної, мов ніжна квітка, істоти, а також за вплив оточуючих на юну кронпринцесу. Вона була для нього дорожчою за найчистіші та найяскравіші діаманти, тому він вирішив сховати свою улюблену дочку від турбот і негараздів великого світу до її повноліття.

       У народі й досі ходить чимало чуток і пересудів про Емілію, кількість яких лише невпинно зростає. Одні стверджують, що кронпринцеса розбещена і марнотратно витрачає державні кошти направо й наліво. Інші злобно шепочуть, ніби вона потворна, як жаба в колодязі. А дехто взагалі розпускає плітки про її невиліковну хворобу… Та лише ті, кому пощастило зустрітися з Емілією, знають — кронпринцеса прекрасна не лише своєю зовнішністю, а й світлою, чистою душею.

       Мов зачарована дитина, Емілія з трепетом і хвилюванням спостерігала за граційними рухами дракончика в її лагідних долонях. Цей чудовий, крилатий звірок, про якого вона так багато читала, ніжився на її руках, наче лагідне кошеня.

— Графине Грамфінор, як ви назвали це чарівне створіння? — з цікавістю запитала Емі, спостерігаючи, як дракончик ліниво потягується.

— Він з’явився у мене зовсім недавно, тому я ще не придумала йому ім’я, — м’яко відповіла Естелла.

— Хм… Я не дуже сильна у виборі імен, — зніяковіло зізналася Емілія. — Можливо, ви допоможете мені з цим?

— Як вам ідея продовжувати називати його лагідним прізвиськом «Дракоша»? Це звучить досить мило та ніжно, — запропонувала графиня, спостерігаючи, як дракончик грайливо тицяється мордочкою в долоню кронпринцеси.

— Ви маєте рацію. — Мило усміхнулася Емілія, ніжно погладжуючи спинку Дракоші.

       Чутки серед знаті та їхні упереджені уявлення про кронпринцесу зруйнувалися в одну мить. Вона не належала до їхнього штучного світу, де кожен витончено намагається бути кращим за інших, використовуючи свою владу і привілеї. Ні, Емілія була однією з тих рідкісних душ, які здатні щиро проявити співчуття навіть до хворого, немічного старого з нетрів, не боячись підхопити невиліковну недугу.

       Аристократи не сумнівалися в чистоті та доброті душі Емілії. У ній не було нічого фальшивого чи показного, що могло б змусити їх запідозрити, що вона лише вміло прикидається. Навіть її м’який, оксамитовий голос ніби огортав усіх теплом і умиротворенням, навіюючи відчуття спокою в їхніх душах.

— Ваша високосте, а його величність не буде присутнім на сьогоднішньому святкуванні? — поцікавилася прекрасна Грамфінор.

— Батько дуже хотів побувати на моєму першому блискучому балу, однак я вмовила його не приходити. Я занадто хвилювалася, що іншим буде некомфортно в його присутності.

— Ви маєте рацію, — томно усміхнулася графиня, — їм було б вкрай незручно обговорювати вас на очах у його величності.

— Я думав, що його величність особисто оголосить про наше заручення, — промовив Даліос.

— Про що це ти? — Естелла запитливо поглянула на чоловіка, піднявши витончену брову. — Про це згадувалося в запрошенні. Невже ти не знав?

— Даліос перебував у таємничій країні, тому й не знає останніх подій нашого світу, — м’яко втрутилася кронпринцеса Емілія. — Я ще не встигла розповісти йому про все.

— Ось як, — хитра усмішка заграла на губах дами. — Не дивно, що від тебе не було відповіді.

— Графине Грамфінор, — звернулася кронпринцеса до своєї гості, — хіба ви не чули чуток про те, що Даліос безслідно зник?

— Ні, — відповіла графиня, поправляючи свою прядку непокірного волосся. — Я живу усамітнено в горах і не цікавлюся міськими плітками.

— Естелла має жахливу репутацію, тому її вважають головною лиходійкою. Багато хто навіть припускає, що саме вона може організувати державний переворот, — сказав герцог Варциліон.

— Що за дурниці! Ці покидьки суспільства просто образилися на правду. Сміх, та й годі, — відповіла графиня з презирством.

— Естелло, будь стриманішою у своїх висловлюваннях. Перед тобою стоїть кронпринцеса, — суворо нагадав їй Даліос.

— Ох, прошу пробачити мене, ваша високосте. Я не стрималася і сказала грубі слова. Іноді мені справді важко контролювати свою мову, — Естелла вклонилася спантеличеній Емілії.

«Вона зовсім не змінюється», — з важким зітханням подумав юнак.

— Я в розгубленості… Ніколи ще не зустрічала людини, яка б так невимушено спілкувалася зі мною. Зазвичай усі поводяться обережно в моїй присутності, боячись сказати зайве, але ви зовсім інші… Можливо, я поспішаю з подіями і виглядаю безглуздо, але… ви не хотіли б стати моїм другом, графине Грамфінор?

— Ви справді відрізняєтеся від цих жадібних створінь, що оскверняють нашу землю. Я згодна потоваришувати з вами, Еміліє.

— Я рада, що наші шляхи перетнулися в цей чудовий день, Естелло.

«Швидше б додому», — подумав герцог, спостерігаючи за цією милою сценою.