Глава 8. Безцінний подарунок!

        Брехливі хижаки, подібні до жорстоких шакалів, готові безжально розірвати свою здобич, ні на мить не замислюючись. Проте серед цієї порочної отари іноді зустрічаються білі ворони, які відкидають гнилі принципи та фальшиві ідеали своїх родичів. Графиня Естелла Грамфінор була однією з цих рідкісних і безстрашних душ, які відмовилися танцювати під дудку лицемірного та маніпулятивного суспільства, що жадає лише бездумно наслідувати одне одного.

        З найраннього віку дівчина бачила світ у іншому світлі, не піддаючись впливу свого батька, маркіза Лістена, репутація якого була заплямована підступністю та аморальністю. Немов вогняна квітка, що розквітає серед сірого каміння, Естелла стояла осторонь пороків вищого суспільства, уособлюючи непохитну силу духу та справжню красу незаплямованої душі.

        Дівчинці подобалися тварини та рослини, а також вона захоплювалася живописом. Якби навколишній світ був такий яскравим і величний, яким вона його бачила у своїй уяві, Естелла виросла б ніжною та чуйною леді. Ось тільки сувора та безжальна реальність змусила її ніжну і чутливу натуру змінити своє обличчя на сильніше та жорстокіше. Ходять похмурі чутки, що вона холоднокровно вбила свого чоловіка заради його незліченного багатства та статків, але ніхто не згадав про той факт, що вбивця виявився збанкрутілим бароном, який відчайдушно прагнув повернути свою колишню велич та вплив.

        Спізнившись на довгоочікуваний дебютний бал, гордовита та високомірна графиня насмілилася зухвало заявити, що у неї були невідкладні справи. Якби хтось інший опинився на місці Емілії, то точно змусив би пихату та неприступну графиню Грамфінор гірко пожалкувати про свій нетактовний вчинок, ось тільки велична і непохитна кронпринцеса не сприйняла різкі слова гості, як щось образливе і неприйнятне.

— Не варто хвилюватися, графине Грамфінор, — м'яко посміхнулася Емі.

— Дякую за розуміння, ваша високосте. — Відповіла графиня, схиляючи голову з повагою. — З вашого дозволу, я хотіла б вручити вам скромний подарунок.

— Добре, — стримано промовила кронпринцеса, очікуючи на презент від гості.

        Легким жестом своєї руки, графиня подала стриманий знак своєму вірному слузі, і той негайно приніс щось, укрите повітряною, немов піна, білосніжною тканиною.

— Ваша високосте, для мене честь бути присутньою на вашому першому балі. Мій подарунок гідний вас, як майбутньої королеви нашої країни. —  З повагою промовила Естелла, акуратно знімаючи легке покривало.

        Те, що постало перед поглядами гостей, приголомшило їх. Це була розкішна, витончено оздоблена клітка, в якій сидів неймовірний синій дракончик з маленькими, але грізними бичачими ріжками. У його великих, виразних очах читалися нотки сумної задумливості, але варто було йому помітити світло та прекрасне обличчя кронпринцеси, як він одразу повеселішав і радісно застрибав.

— Ва~а~а! Це ж справжній дракоша! —  захоплено вигукнула Емілія. — Який же він милий! ~

«Вона справді така, як її описував Даліос». — Усміхнулася графиня, спостерігаючи за кронпринцесою.

— Де ти його знайшла? — з цікавістю запитав підійшовший герцог Варціліон.

— Для мене немає нічого неможливого, — самовдоволено всміхнулася Естелла.

        Захоплена чарівним подарунком, Емілія не помічала нічого навколо. Кронпринцеса піддалася своєму внутрішньому бажанню взяти на руки це дивовижне створіння, проте Естелла не дозволила їй відкрити клітку.

— Ваша високосте, цей дракон не приручений до людей. Якщо ви відкриєте клітку, то не зможете його спіймати. Він неймовірно швидкий, — попереджаючи, застерегла її гостя.

— Але ж тримати живе, чарівне створіння в неволі теж неправильно.

—  Почути подібні слова від кронпринцеси —  рідкість, —  з усмішкою зауважила Естелла, відступаючи вбік. — Вирішуйте, як вважаєте за потрібне. Я втручатися не буду.

— Добре, — кивнула Емілія, сповнена рішучості.

        Кронпринцеса з неприхованим трепетом розчинила дверцята, проте дракончик не поспішав відлітати геть. Він дивився своїми великими оченятами на милу леді, захоплюючись сказаними нею словами.

— Дорогий, дракошо, чи дозволиш ти мені доторкнутися до тебе хоча б на мить? — з тремтливою турботою промовила вона, дивлячись на маленьке створіння.

        У відповідь на своє запитання дівчина отримала ледь помітний, але такий бажаний кивок. Цей маленький жест дозволив Емі обережно й дбайливо погладити маленьке створіння, а потім обережно взяти його на руки. Від тепла та ласки дівчини, дракончик розтанув, починаючи ніжно тертися об її м'яку, оксамитову шкіру.

— Який же ти милий! ~ —  не могла намилуватися ним кронпринцеса.

        Подарунок Естелли не був рівним тим блискучим коштовностям, які подарували інші. Їхня розкіш меркла на тлі її витонченого презенту, що не могло не викликати в присутніх нотки заздрості та гніву на графиню, яку, здавалося, зовсім не хвилювала їхня думка.