X

Моє серце скажено калатало, а голосний тріск та стук грози, передавали мій внутрішній стан — бурю і страх. Страх бути поміченою. Я почувала себе злочинницею, яка ховаючись від правосуддя, поводилась як мала дитина.

Крадькома я визирнула одним оком за двері, де побачила, як пристрасна парочка усаміхається за дверима квартири справа, що знаходилася майже навпроти Сергієвої. Номер квартири 19! Я була розчарована побаченим, адже я чітко зрозуміла, що Яна, моя замовниця і… чужа коханка! 

— Цікаво, — бурмотіла я собі під носа, — чи давно це в них? Можливо, її полюбовник має про запас іще парочку коханок, яких можна змінювати як рукавички?

В мені прокинувся вулкан гніву і я на мить забула, що в мене болить нога та впевнено ступила на неї, про що пошкодувала вже за мить.

— Ай, — сказала я собі під носа, ледь не наступивши на кота, який будучи постійно голодним, нахабно збивав з ніг та верещав, як навіжений. — Фелікс, відчепися, — буркнувши на улюбленця, я обпираючись на мітлу, доки ніхто не бачив, побрела до спальні, в якій планувала розібрати свої речі, які ще так і не встигла розкласти.

Мої плани зруйнував дзвінок у двері, а я засмучено побрела з мітлою до вітальні, сміливо спираючись на опору, поки ніхто цього не бачить.

— Добрий день! — роздався з порогу голос Олександра, який посміхаючись тримав величезного букнета білих троянд.

— Це вам, тобі, — протягнув він через поріг шикарні квіти, а я стояла і не знала як на це реагувати.

— Дякую, але не варто було, — ніяковіючи вичавила я з себе. 

В мене, на жаль чи на щастя, є совість, яка часто заважає мені робити так, як я хочу. А тут взагалі, вона не те щоб прокинулася, вона просто рве мене на частини, адже я, бажаючи розорити цього чоловіка, який стоїть зараз переді мною, погодилася на авантюру, що зітре його в порошок та пустить по світу з торбами. Ні, неодмінно він мені за це подякує, колись, коли я вийду із в'язниці, це ще при хорошому розвитку подій.

— Тобі незручно стояти, давай допоможу, — притримуючи мене за лікоть, безпардонно співрозмовник перейшов на ти.

Його блакитна сорочка підкреслювала колір очей та додавала перламутровості виступаючій на скронях сивині. Підтягнуте тіло, з накачаними руками та грудними м'язами, виступало над рельєфом ділової сорочки, надаючи йому мужності та впевненості в собі. Мабуть, в молодості він був тим ще серцеїдом, який розбиваючи дівочі серця тішився зі своїх вчинків.

Олександр посадивши мене на пуф у вітальні, пройшов на кухню та поставив на стіл щойно принесені пакети.

— Ого, — присвистнув він, відкривши мого холодильника, — тут же миш повісилася!

— Так, — винувато опустила я очі, — не змогла сходити в магазин, через ногу.

— А що ти їла? — округлив на мене очі чоловік, який за моєї допомоги мав дуже скоро збанкрутувати.

— Доставка їжі — найкраще, що придумало людство, — опустивши від сорому очі, промовила я.

Звісно мені було соромно не за доставку, а за гроші, на які я влаштувала собі "бенкет". Може ну його те рішення і ті гроші? Якось же жила і ще житиму, зароблю, кредит візьму, на худий кінець, але, принаймні, так буде чесно!

— Вечерю не обіцяю шикарну, але пельмені зваримо! — ніби господар квартири, промовив до мене Олександр та почав розбирати пакети.

— Дякую, але не варто було так хвилюватися, — пробурмотіла я собі під носа, а мій співрозмовник зробив вигляд, що нічого не почув.

— Я звик дбати про людей, не хвилюйся, — посміхнувся мій незваний гість, миючи листя салату, — якщо тебе це напружує, то може мені краще піти? — Олександр пройняв своїм поглядом, нанизавши моє тіло на крижану скелю. Мене аж всю перетрусило від його очей. Звичайно, мені зручно, що мені принесли їжу, готують, проявляють увагу, але ж… Всі вони однакові, адже ліплені з одного тіста. Та йому раз плюнути скривдити, приручити, а потім кинути, зрадити й розтоптати! Ось, з'явився, ніби ні в чому не бувало, до незнайомої дівчини, в той час, коли має йти додому, до дружини. І тут, я згадала, що десь із нами по сусідству, мабуть уже в ліжку розважається його Яна та… її коханець, який окрім себе коханого, нікого більше не любить, не цінує та не поважає.

— То як сьогодні твоя нога? — висмикнув новий знайомий мене з полону власних думок, які не питаючи, хочу я того, чи ні, захоплювали мою свідомість.

— Болить, але, здається, трохи менше.

— До речі, — Олександр пірнув мужньою рукою в один із принесених ним пакетів. — Ось, — протягнувши мені незрозумілий моток, він продовжив, — оцим бинтом треба замотати ногу в місці розтягнення, і на ранок будеш як новенька, тримай! 

— Дякую, — сказала я, розуміючи, що цей бинт може стати мені спасінням.

Олександр приготував апетитну вечерю та запросив мене до столу, на якому були пельмені зі сметаною, овочевий салат та м'ясна нарізка. Ми сіли одне навпроти одного і мені було настільки соромно, що я не знала , куди ховати очі. Можливо, жбурнути ці гроші зрадниці-Яні в обличчя та закінчити цю виставу? Я почуваюся не в своїй тарілці, і все що відбувається за цим столом — все це фальш від першої до останньої краплі. Крім того, що в мене розтягнута, чи зламана нога.

Я не могла не звернути уваги на нарізані у формі маленьких квітів, помідори Чері.

— Як гарно нарізані овочі, — аби зняти напряжну тишу, сказала я.

— Так, — підняв брову Олександр. — В мене багата практика.

— Так!? А звідки? — зацікавлено запитала я.

— З дитячого будинку! — холодно відрізав чоловік.

Я ледь не попирхнулася шматком огірка, який в останній момент передумавши їхати до стравоходу, вирішив побути ще посеред глотки.

— Як? — здивовано я підняла на свого співрозмовника очі.

— От так, — на мить зажав губи мій новий знайомий. — Мама трагічно загинула на роботі, вона працювала на металообробному заводі. Нещасний випадок, сказали. Батько, який і до того не був святим, став частіше прикладатися до чарки, а потім взагалі не виходив місяцями із запою. Згодом, він знайшов жінку, і ми з братом, навіть зраділи, що в нас з'явиться мачуха, але радість тривала недовго. Мачуха виявилася такою ж як і батько, і замість одного алкаша в квартирі їх стало аж два. Нас до того бив тільки батько, а з появою мачухи — синці з нас не встигали сходити та коли після чергового удару, який призвів до перелому моїх ребер, інстинкт самозбереження спрацював, і ми з братом втекли з дому. Тиждень жили на вокзалі, а коли мені стало геть кепсько, брат викликав швидку, а з лікарні нас забрали в дитячий будинок. Ось так.