IV

Я швидко відвернула голову, і парочка трохи постоявши на місці неподалік від мене, рушила далі.

Мене охопило почуття страху, перемішаного з ненавистю.

— Ну як так можуть чинити люди? — говорила я сама до себе, чим привертала погляди здивованих перехожих. — Невже все у нього в сім'ї було й справді так погано? Жінка не любила та не підтримувала, його почуття давно охололи, а тепер що це було? І де ж подівся живіт його дружини, який на 27 тижні вагітності вже мав би бути помітним? 

Я ошелешено стояла під газетним кіоском кліпаючи очима. Олексій виявився професійним ловеласом і їздив мені по вухах із справжньою майстерністю. Я повинна його якимось чином провчити, тільки яким?

Так і не перетравивши гіркого обману, я всю ніч не могла зімкнути очей. Я забула ввімкнути будильник та погодувати кота, як почула гучне гуркотіння в дверях. Знесилена я ледве вилізла з ліжка та пішла відчиняти. Впевнено можу заявити, що якби то були грабіжники, то я б впустила їх без жодного сумніву, так як не бачила, кому відчиняю — дрімала на ходу.

— Мала, ну ти взагалі? — безцеремонно забіг Сергій у квартиру. — Ну ти глянь, ми вже спізнюємося, а вона, царівна, спить. Ти забула, нам же ще треба заїхати в турагенство, де лежать паспорти та квитки батьків? А потім їдемо вітати їх в кафе? Ти ж пам'ятаєш, як люди ходять в кафе на свята, правда? — Сергій пильно вдивляючись мені в очі, звів одну брову вгору.

— Чекай, я бігом! — крикнула я на справедливі, Сергієві обвинувачення та мерщій помчалася до ванної, аби привести себе в порядок.

Свіжа зачіска та легкий мейкап робили свою справу, а вдягнута класична, чорна сукня вище коліна вдало підкреслювала мою струнку івгуру. Я посміхнулася собі в дзеркало. Вперше за два тижні я посміхнулася і то, коли побачила в дзеркалі своє відображення. Це явище можна вважати прогресом!

Яскраво-червона помада додавала мені шарму та пристойної вульгарності, а клатч і туфлі на підборах зробили з мене богиню стилю, дарма що із розбитим серцем.

— Ого, мала, так це ж зовсім інша справа, — із захватом сплеснув у долоні мій менший брат.

— Ну не поїду ж я до батьків схожа на недощипану курку, — іронічно відказала я малому.

— Слухай, Юль, ну справді, це не моє діло, але час уже тобі виходити з депресії, ну чесно. Світ клином не зійшовся на тому Льосі, а от ти із таким настроєм ризикуєш попасти, як мінімум, до божевільні, а максимум — на той світ. Невже він того вартий? — здивовано дивився на мене Сергій, не розуміючи, що в відбувається моїй голові.

— Знаєш, братику, дійсно ти маєш рацію — він не вартий моїх сліз та переживань, але викинути з голови я його не можу, от розумієш, не можу і хоч плач. Якби я могла йому помститися, я б зробила це з привеликою радістю.

— Мала, не лякай, — округлив на мене очі брат. — Тільки не треба казати, що тобі потрібна гвинтівка, ціаністий калій, або ж кислота!

— Дякую тобі, брате, за таку думку про мене! — розгнівано буркнула я. — Не треба мене принижувати, думаючи, що я згідна на таке зло.

Перервавши провокативну розмову, я нагадала Сергієві, що ми спізнюємося. Він швидко повернувшись до реалій життя, перестав фантазувати щодо виду помсти та помчав нас до туристичного агенства.

— Я забіжу туди і швидко повернуся. Посидь хвилинку, щоб мені не замикати машину! — м'яким, наказовим тоном розпорядився мій брат та швиденько побіг до невеличкого приміщення турагенства під назвою "Бджілка", яке було арендованим у старій "хрущівці", яка від занадто зрілого віку уже аж репалася по швах.

Неподалік турагенства я помітила чоловічий силует, а біля нього — струнка, розкішна жінка.

— Ні, цього не може бути! — вигукнула я на весь салон авто. — Знову починається марево? Набридло, чуєш, забирайся геть, досить! — міцно заплющивши очі я про себе рахувала до десяти, а потім різко відкрила! Марево не зникло. Парочка як стояла у мене на виду, так і стоїть.

— Фух, готово, — вриваючись в авто, різко сказав Сергій. — Квитки готові, можемо їхати вітати предків. Мала, що з тобою, ти наче привида побачила!? — здивовано поглянув на мене Сергій.

— Гірше, — покачала головою я, відчуваючи, як мій і без того кепський настрій погіршується щосекунди. — Там він! Але поряд з ним не дружина!

— Юль, годі вже, — заводячи авто, наказав Сергій. — Пора б уже вертатися до нормального життя. Він лишився там, в минулому, а ти живеш тепер, чуєш?!

— Твоя правда, — захитала я головою, — сьогоднішній день не в змозі затьмарити навіть він.

Стараючись забути про те, що тільки-но побачила, я запевняла себе в тому, що все добре і налаштовувала себе на  святкування, знявши з себе щойно насунуту кислу маску.

Ми проїжджали зелені сади та левади, у вікні авто швидко скакали жовті, заповнені квітучими кульбабами поля та окраїни дороги.

— Сергійку, глянь, які розкішні букети з польових квітів продають при дорозі, — тицьнула я пальцем у привідкрите вікно авто, — давай купимо, якраз такі, як мама любить.

— Давай! — зупинив авто Сергій прямо біля ніг жіночки з найбільшим букетом.

Вже з букетом ми заїжджали у невеличке, провінційне містечко Деснянка. Одразу ми направилися до кафе, де збиралися гості, адже додому вже не встигали.

— Мамо, татку, яка я рада вас бачити, — з усієї сили затиснувши в обіймах батьків, я насилу стримувалася аби не заплакати.

— Мої рідненькі, — обіймаючи нас та цілуючи в голови, розчулилася матуся.

— Ну нарешті дочекалися, — обіймаючи нас по черзі, промовив тато.

 Простоявши в порозі кілька хвилин, ми все ж, пройшли до просторої, прохолодної зали, де вже чекали гості.

— Юлечка, Сергійко, — кивали нам родичі, знайомі та друзі батьків. — Ой, ну Юля взагалі красуня стала очей не відвести, шкода, що на таку красуню не знайшовся достойний чоловік. А Сергійко теж сам? Ну ти ж поглянь, молоді, красиві, з руками й ногами, а долі все ніяк не знайдуть, ех, який жаль! — говорили за нашими спинами люди, навіть не зважаючи на те, що ми з братом це все чуємо.