І

— Ти так просто йдеш? — Я не могла приховати гіркі сльози, які зрадницьки мене виказували.

— Я маю до тебе почуття, але інакше не можу, розумієш? — Очі Олексія бігали, немов сполохані зайці на полюванні.

— Я благаю тебе, вигадай що небудь. Збреши мені зараз, я повірю кожному твоєму слову, тільки не йди, — вчепившись в рукав легенької куртки коханого, я мала жалюгідний вигляд, але мені було на це плювати.

— Ну не можу я, не рви душу! — Олексій знервовано підкурив цигарку, а я молилася, щоб він залишився ще хоча б на мить. Нехай палить в салоні мого авто, нехай плює, смітить, нехай що хоче робить, але тільки ще побуде поряд.

Ми мовчки сиділи. Я пильно дивилася на нього, а він, відвівши погляд, жадібно вдихав цигарковий дим, який впивався в мої ніздрі та глотку, викликаючи блювотний рефлекс, але байдуже, головне, що я поруч з ним.

Мої руки потягнулися до нього, і хоча я собі обіцяла поводитися гідно, але побачивши його мої обіцянки лопнули як мильні бульки.

Подумки я з ним прощалася, прощалася назавжди. Мені хотілося зупинити цю мить назавжди, але фінал був неминучим. Я відчувала його серцем, але розум до останнього не хотів вірити в сувору дійсність. Та і яке майбутнє могло бути в мене з одруженим чоловіком? Абсолютно ніякого. Але мені не хотілося вірити, що мій ідеальний, найкращий в світі чоловік, просто грається мною, як котик мишкою. Тільки-но відпустивши, тягне назад, а я безмежно рада, що не забув, і скачу від щастя як мала дитина, тому що подзвонив. Я чекаю від нього смс-ки і вона навіть бажаніша за повідомлення із банку про зарплату.

— Юля, я ніколи тебе не забуду.

— Ні, мовчи, не кажи ні слова, благаю, мовчи! — Навзрид плакала я, маючи мізерний шанс, що він передумає.

— Пробач, в мене сім'я! — Затушивши цигарку, Олексій випустив в салон машини клубок сірого диму.

Я просто сиділа й мовчки ридала. Сльози стікали кришталево-чистими струмками, а я все ніяк не могла намилуватися зовнішністю коханого. Високий, красивий, підтягнутий. Його світло-сірі очі та білосніжна посмішка звели мене з розуму з самого першого погляду. Хоча, за такою ідеальністю та палким коханням мені здалося, ховається обман та лицемірство, але закохане жіноче серце швиденько вимкнуло розум та кинуло мене у вир бурхливого та стрімкого роману.

Через три тижні відносин Олексій, ніби випадково, промовився, що він офіційно одружений, але з дружиною, окрім дитини, його давно ніщо не пов'язує! Можливо він хотів подивитися на мою реакцію, а може прокинулося сумління і хотів відкрити правду. А я...та що я? Проковтнула наживку, навіть не помітивши, що щось змінилося. Так, він дбайливий та люблячий батько, прекрасний син своєї матері, а якщо відносини з дружиною з якихось причин охололи, то, звісно, він у цьому не винен. Тут винні дружина, обставини, друзі, родичі, ураган, торнадо, але тільки не Олексій. Ну як найідеальніший чоловік у світі може бути в чомусь винним? Та він янгол, який спустився до мене з небес, аби прикрасити моє життя та забрати довготривалу самотність.

Я не думала про почуття його дружини, я не думала про те, як виглядають наші відносини зі сторони. Я тільки думала про тут і зараз і все, на світі більше не могло існувати нічого. Тільки він і я.

— Юля, вона вагітна, — ховаючи очі, Олексій поставив мене перед фактом.

— Як? — Мене ніби вдарив в обличчя професійний боксер, удар якого повернув мене до реальної дійсності.

— Ось так! — Тихим голосом промовив такий бажаний та коханий чоловік.

— Великий термін? 

— 24 тижні, — зітхнув Олексій.

Мій перевернутий світ пішов з-під ніг. Все попливло перед очима, а голову застеляв густий туман, не даючи мені змоги тверезо оцінювати ситуацію.

— Але ми ж зустрічаємося, зустрічалися стільки ж. То дитина, виходить, не твоя? — Мої здивовані очі, здавалося, от-от повилазять з орбіт.

— Моя, — кивнув Олексій опущеною головою.

— Тобто як? — Мене заціпило на місці.

— Ось так, — відрізав він.

— Шикарна відповідь, — не могла я стримати своєї злості на нього, на себе, на його негідницю-дружину. — Прямо завжди мріяла, щоб мені так відповідали!

— Юля, ми вже нічого не можемо змінити. Я обираю сім'ю — дружину та дітей, вибач, але я не можу інакше!

— А може, ще не пізно зробити аборт? — Видала я, сама не розуміючи, які страшні речі лунають з моїх вуст.

— Про що ти говориш, безсердечна! — З огидою подивився на мене такий близький, і водночас такий далекий Олексій. — Це ж дитина! Вона жива, а в тебе нема серця, якщо ти мрієш про її вбивство, — дорікаючи поглянув на мене чоловік мрії. — Ти ж жінка, як тобі таке взагалі могло і голову прийти?

— Тобі ж прийшло, — тяжко зітхнула я. — У нас теж могла б бути дитина, але ж ти був неготовий. Виявляється, ти давно знав, що скоро вдруге станеш батьком, і дитина з'явиться у вас із дружиною, а від коханки нащадки тобі не потрібні.

— Юлю, годі! В мене нема часу на порожні балачки, мені треба дружину від батьків забрати! — Застібаючи куртку, діловито промовив Олексій та відчинив пасажирські дверцята.

— То йди, я ж тебе силоміць не тримаю, — знесилено промовила я розуміючи, що зворотнього шляху вже нема. Але в останній момент я вчепилася в рукав його куртки та закричала, — благаю, залишся зі мною! Нехай в тебе буде дружина, діти. Нехай весь твій час і увага буде прикутий до них, але благаю, хоч інколи давай зустрічатися. Я згодна бути твоєю коханкою, некоханою, небажаною, але тільки твоєю, тільки з тобою, благаю, не покидай.

Олексій поглянувши на мене мовчки вийшов із авто і не обертаючись пішов геть. От і все, моя мрія про наше щасливе майбутнє розбилася, як ніжний, кришталевий бокал об високу скелю. Ні, це той, кого я кохала до болю розбив цю мрію. Він зруйнував ілюзію та витер об мене ноги. Але якби зараз він повернувся чи зателефонував, я б стрімголов полетіла до нього, та цього ніколи не буде, хіба, в моїй фантазії чи снах.