Розділ 40: Світло після шторму

Будинок Еллі був наповнений теплом і сміхом, ніби саме повітря ввібрало радість цього вечора. У вітальні гуділи голоси друзів, пахло свіжоспеченим ванільним тортом, а гірлянди з маленьких лампочок обвивали стіни, створюючи затишне сяйво. Сьогодні Еллі виповнилося двадцять п’ять, і цей день народження був не просто святом — він був її перемогою. Після всіх бур — зради, болю, сумнівів — вона стояла тут, оточена тими, хто вірив у неї, із серцем, сповненим любові.

Вона поправляла букет ромашок на столі, її пальці м’яко торкалися пелюсток, коли Натан, із своєю звичною іронічною усмішкою, підняв келих із вином. — За Еллі! — проголосив він, його руде волосся виблискувало в світлі. — За дівчину, яка змусила нас усіх повірити в зірки!

Гості засміялися, а Еллі відчула, як її щоки спалахнули. Вона подивилася на Софі та Майкла, які сиділи поруч, тримаючись за руки, їхні очі сяяли вдячністю за весілля, яке вона для них створила. Її агентство «Starlit» тепер гуділо замовленнями, і кожен новий клієнт був доказом, що вона подолала тіні минулого.

Але найяскравішим світлом цього вечора був Ліам. Він стояв біля неї, його рука ненароком торкалася її талії, а очі, глибокі й теплі, знаходили її щоразу, коли вона озиралася. Його блакитна сорочка, злегка розстебнута біля коміра, підкреслювала його засмаглу шкіру, а усмішка була такою, що змушувала її серце тріпотіти. — Ти виглядаєш щасливою, — прошепотів він, нахилившись ближче, його голос був низьким, палким, призначеним лише для неї.

— Бо я щаслива, — відповіла вона, її голос тремтів від емоцій. Вона повернулася до нього, її пальці м’яко торкнулися його руки. — Ти дав мені це, Ліаме. Ти був поруч, коли я думала, що не впораюся.

Він посміхнувся, його рука ковзнула до її, сплітаючи їхні пальці. — Ми впоралися разом, — сказав він, його очі блищали в світлі гірлянд. — І я нікуди не піду.

Вечірка тривала, гості танцювали під легку музику, що лилася з колонок, а Еллі сміялася, коли Натан намагався навчити Софі якомусь кумедному танцювальному руху. Але коли годинник пробив одинадцяту, Ліам підморгнув їй і зник у кухні. За мить він повернувся, тримаючи торт, увінчаний однією свічкою, що горіла яскравим полум’ям. Гості зібралися навколо, їхні голоси злилися в хоровому «З днем народження», а Еллі відчула, як її горло стиснулося від щастя.

— Загадай бажання, — сказав Ліам, його голос був ніжним, але в ньому бриніла пристрасть, що змушувала її серце битися швидше. Він поставив торт перед нею, його рука м’яко лягла на її плече, і вона відчула тепло його дотику крізь тонку тканину сукні.

Еллі заплющила очі, її губи ледь помітно посміхнулися. Вона згадала минуле — сльози на своєму п’ятнадцятому дні народження, біль зради Вікторії, страх, що вона ніколи не знайде себе. Але тепер вона стояла тут, у своєму домі, із людьми, які любили її, із Ліамом, чия рука була її опорою. Її бажання вже здійснилося — вона була щаслива, кохана, вільна. Вона глибоко вдихнула, її груди здійнялися, і вона задула свічку, полум’я згасло, залишивши за собою тонкий струмінь диму.

Гості зааплодували, а Ліам нахилився і поцілував її в скроню, його губи затрималися на мить, теплі та ніжні. — Що ти загадала? — прошепотів він, його голос був хрипким, сповненим любові.

Вона повернулася до нього, її очі сяяли, а серце було повним. — Нічого, — відповіла вона тихо, її голос тремтів від емоцій. — Усе, що я хотіла, уже тут.

Він посміхнувся, його рука стиснула її міцніше, і вони стояли так, оточені сміхом друзів, теплом гірлянд і ароматом ромашок. Еллі знала, що попереду ще будуть виклики — нові клієнти, нові мрії, нові страхи. Але з Ліамом поруч, із її агентством, що сяяло, як зірки, вона відчувала, що готова до всього. Це було її світло після шторму — яскраве, незгасне, їхнє.

Дякую, що пройшли цей шлях з Еллі та Ліамом✨

The End ⭐