Розділ 36: Помста завершена

Сонячне світло лилося крізь панорамні вікна офісу «Forever Moments», відбиваючись від глянцевих поверхонь білого столу та скляних полиць із нагородами. Еллі стояла посеред кімнати, її руки були розслаблено опущені, але погляд — твердий, як сталь. Вона вдягла просту сіру сукню, що підкреслювала її струнку постать, а волосся зібрала в акуратний пучок. Сьогодні вона прийшла не як жертва, а як жінка, яка знає, чого хоче. Напроти неї сиділа Вікторія Грант, її ідеальний манікюр постукував по столу, а холодна посмішка не могла приховати напруги в очах.

— Еллі, — почала Вікторія, її голос був гладким, як шовк, але з ноткою настороженості. — Не чекала тебе побачити. Після… усього.

Еллі підняла підборіддя, її очі не відривалися від Вікторії. — Я прийшла, щоб сказати тобі дещо, — відповіла вона, її голос був спокійним, але в ньому бриніла сила. — І це буде востаннє, коли ми розмовляємо.

Вікторія злегка нахилила голову, її брови злетіли вгору. — О, ти звучиш драматично, — сказала вона, її тон був легким, але очі звузилися. — Що ти хочеш сказати?

Еллі ступила крок уперед, її постава випромінювала впевненість. — Ти використала мене, Вікторія, — сказала вона, її голос був рівним, але кожне слово різало, як лезо. — Ти спланувала саботаж, переконала мене, що це справедливо, що це помста за мій біль. Але ти знала, що я стану твоєю пішкою. Ти підставила мене, щоб захистити себе.

Вікторія відкинулася на спинку крісла, її посмішка стала кривою. — Еллі, ти знала, на що йдеш, — відповіла вона, її голос був холодним, як скло. — Ти хотіла помсти так само, як я. Не звинувачуй мене в тому, що ти сама вибрала.

Еллі стиснула губи, її груди здіймалися від глибокого вдиху. Вона відчувала, як гнів спалахує в ній, але вона не дозволила йому взяти гору. — Я зробила помилку, довірившись тобі, — сказала вона, її голос став тихішим, але твердішим. — Але я не дозволю тобі переписати цю історію. Ти маніпулювала мною, змусила повірити в брехню, знищила мою кар’єру. І я знаю, що ти не відчуваєш провини. Але це не має значення.

Вікторія фиркнула, її пальці зупинилися, переставши постукувати по столу. — І що ти хочеш? — запитала вона, її голос став різкішим. — Вибачень? Ти їх не отримаєш.

Еллі м’яко посміхнулася, але її посмішка була не теплою, а холодною, як ранковий туман. — Мені не потрібні твої вибачення, — сказала вона. — Я прийшла не за цим. Я прийшла сказати, що прощаю тебе, Вікторія. Не тому, що ти цього заслуговуєш, а тому, що я не хочу нести твій тягар у своєму серці.

Вікторія застигла, її очі розширилися на мить, перш ніж вона відновила свою холодну маску. — Прощаєш мене? — перепитала вона, її голос був сповнений скептицизму. — Яка великодушність.

Еллі ступила ще ближче, її погляд був непохитним. — Але я не забуду, — додала вона, її голос став низьким, майже шепотом, але кожне слово було важким, як камінь. — Я не забуду, як ти використала мій біль, як ти підставила мене, як ти дивилася мені в очі й брехала. Я не забуду, Вікторія, але я не дозволю тобі більше керувати моїм життям.

Тиша заповнила офіс, лише легке гудіння кондиціонера порушувало її. Вікторія дивилася на Еллі, її губи стиснулися в тонку лінію, а пальці нервово стиснули ручку на столі. Вона відкрила рота, щоб щось сказати, але Еллі підняла руку, зупиняючи її.

— Не треба, — сказала Еллі, її голос був спокійним, але рішучим. — Ми закінчили. Я йду звідси, і ти більше не частина мого життя. — Вона розвернулася, її кроки були впевненими, коли вона прямувала до дверей. Її серце гупало, але не від страху, а від полегшення. Кожен крок був як позбування кайданів, які тримали її так довго.

Коли вона вийшла на вулицю, сонце сліпило очі, а тепле повітря обійняло її, ніби вітаючи. Еллі зупинилася, її груди здіймалися від глибокого вдиху. Вона відчувала, як тягар падає з плечей, як гнів і біль, які вона так довго носила, розчиняються. Вона простила Вікторію — не для неї, а для себе. Але вона не забуде. Ця рана зробила її сильнішою, і вона знала, що більше ніколи не дозволить нікому використати її.

Еллі дістала телефон і написала Ліаму коротке повідомлення: «Я зробила це. Я вільна». Вона знала, що він чекає на неї, що він підтримає її, що вони разом будують щось нове. І вперше за довгий час вона відчула, що готова рухатися вперед, залишивши помсту позаду.