Розділ 35: Вибір

Еллі стояла, притулившись до іржавих воріт старої школи, її серце гупало, а тепло від поцілунку Ліама все ще пекло її губи. Його лоб був притиснутий до її, його дихання — гаряче, нерівне — змішувалося з її власним. Його слова — «Я не відпущу тебе» — гуділи в її голові, розриваючи стіни, які вона так довго будувала. Вона дивилася в його очі, темні в сутінках, але сповнені такої щирості, що її страх тремтів, готовий розсипатися. Її пальці все ще стискали його светр, ніби боялися відпустити.

— Ліаме, — прошепотіла вона, її голос був хрипким, ледь чутним у холодному повітрі. — Я не знаю, як тобі довіритися. Я так боюся.

Він м’яко посміхнувся, його рука все ще лежала на її щоці, великий палець ніжно гладив її шкіру. — Я знаю, — відповів він, його голос був низьким, теплим, як обіцянка. — Але я обіцяю, Еллі, я буду доводити тобі щодня. Просто… дай мені шанс.

Вона закрила очі, її груди здіймалися від уривчастого дихання. Її розум кричав відступити, сховатися, захистити своє серце. Але її тіло, її душа тягнулися до нього — до його тепла, до його голосу, до його очей, які не брехали. Вона згадала щоденник мами, її слова: «Ти сильніша, ніж думаєш». І вона відчула, як щось у ній зрушило, як крихітна іскра надії спалахнула яскравіше.

— Добре, — прошепотіла вона, її голос тремтів, але в ньому з’явилася твердість. — Я дам тобі шанс. Але, Ліаме, якщо ти мене підведеш…

— Не підведу, — перебив він, його очі спалахнули, а голос став палким. — Я обіцяю.

Вона кивнула, її пальці повільно розтиснули його светр, але вона не відступила. Він узяв її руку, його долоня була теплою, міцною, і вони пішли геть від воріт, їхні кроки відбивали тихий ритм на вологому асфальті. Ніч огорнула їх, але вперше за довгий час Еллі не відчувала себе самотньою.

Наступні дні були як обережний танець. Еллі і Ліам зустрічалися щовечора — то в маленькій кав’ярні на розі, де пахло свіжозмеленою кавою, то на лавці в парку, де осіннє листя шелестіло під ногами. Вони говорили про все й ні про що: про улюблені книги, про дурні шкільні витівки, про мрії, які вони колись ховали. Еллі відчувала, як її серце відкривається, але повільно, ніби боячись обпектися. Кожен його дотик — коли він брав її за руку, коли його пальці ненароком торкалися її зап’ястя — змушував її дихання прискорюватися, але вона тримала себе в руках.

Одного вечора вони сиділи в її будинку, у вітальні, де стара лампа кидала м’яке світло на дерев’яну підлогу. Еллі тримала чашку чаю, її пальці грілися об кераміку, а Ліам сидів навпроти, його коліно ледь торкалося її. Він розповідав про свою першу роботу в майстерні, як він ненавидів запах машинного масла, але любив відчуття, коли щось створював власними руками. Еллі слухала, її губи мимоволі розтягувалися в усмішці. Його голос, низький і теплий, заповнював порожнечу, яка так довго гнітила її.

— Знаєш, — сказала вона раптом, її голос був тихим, але щирим, — я думала, що ніколи не зможу знову тобі довіряти. Після всього… після того, що сталося.

Ліам нахилився ближче, його очі шукали її. — Я знаю, — відповів він, його голос був м’яким, але наповненим силою. — І я не звинувачую тебе. Але я тут, Еллі. І я буду тут, доки ти не повіриш, що це справжнє.

Вона відвела погляд, її пальці стиснули чашку. — Мені страшно, — зізналася вона, її голос затремтів. — Я втратила так багато. Роботу, репутацію… себе. Я боюся втратити ще більше.

Він простягнув руку, його пальці м’яко торкнулися її підборіддя, змушуючи її підняти очі. — Ти не втратиш мене, — сказав він, його голос був палким, майже благальним. — Ми будемо будувати це разом, Еллі. З нуля. Крок за кроком.

Вона дивилася в його очі, і вперше за довгий час відчула, що може дихати вільно. Його слова, його близькість, його тепло — все це було як якір, що тримав її в бурі. Вона кивнула, її губи тремтіли в легкій усмішці. — Добре, — прошепотіла вона. — Крок за кроком.

Він посміхнувся, його рука ковзнула до її, сплітаючи їхні пальці. Її серце закалатало, але цього разу не від страху, а від чогось іншого — надії, що росла в ній, як ніжний пагін. Вони сиділи мовчки, їхні руки переплетені, а світло лампи малювало м’які тіні на їхніх обличчях. Еллі знала, що попереду ще багато випробувань — її зруйнована кар’єра, тінь зради Вікторії, її власні сумніви. Але з Ліамом поруч вона відчувала, що може спробувати. Вони будували щось нове, і цього разу вона не дозволить страху зупинити її.