Розділ 17: Ніч без правил

Еллі стояла біля барної стійки, тримаючи в руці коктейль із терпким смаком лайма. Музика в барі «The Rusty Anchor» гуділа, баси пульсували в її грудях, а кольорові вогні миготіли, відбиваючись від склянок і дзеркал. Вікторія настояла на цій вечірці, заявивши, що вони заслужили «ніч без правил» після успіху з квітами та меню. Еллі погодилася, хоча її серце все ще було сповнене сумнівів після вчорашньої зустрічі з Ліамом, його флірту, його погляду, що змушував її відчувати себе оголеною.

— За нас! — Вікторія підняла свій келих із мартіні, її темно-зелені очі блищали в напівтемряві. — За кремові орхідеї, устриці та Амелію, яка втрачає розум!

Еллі розсміялася, чокнувшись із нею. Алкоголь уже розливався теплом по її венах, розслабляючи напружені м’язи. Вона дозволила собі відпустити контроль, хоча б на вечір. Її сукня — проста, але облягаюча, чорна, з відкритими плечима — змушувала її почуватися іншою, не організаторкою весіль, а просто Еллі, яка танцює під ритм музики.

— Ти бачила її обличчя, коли побачила ті квіти? — Вікторія нахилилася ближче, її голос був сповнений тріумфу. — А меню? Це було мистецтво, Еллі. Ми з тобою — ідеальна команда.

Еллі кивнула, її посмішка була щирою, але в її грудях ворушилося щось незручне. Вона згадала гнів Амелії, її пронизливий крик, але також і слова Ліама: «Ти робиш усе, що можеш». Його підтримка, його погляд — усе це було як павутина, в якій вона заплутувалася дедалі більше. Вона зробила ковток коктейлю, сподіваючись, що алкоголь заглушить ці думки.

— Ходімо танцювати! — Вікторія схопила її за руку, тягнучи до танцполу. Музика змінилася на швидший ритм, і Еллі дозволила собі пірнути в нього. Вона рухалася в такт, її волосся розліталося, а сміх виривався мимоволі. Уперше за тижні вона відчувала себе вільною, ніби могла забути про план, про помсту, про Ліама.

Але ця свобода тривала недовго. Вона відчула його раніше, ніж побачила — той самий погляд, що пронизував її до кісток. Еллі зупинилася, її очі пробігли по натовпу, і там, біля дальньої стіни, вона побачила Ліама. Він стояв, тримаючи пляшку пива, його постава була невимушеною, але очі були прикуті до неї. Його погляд був не просто уважним — він був інтенсивним, ніби він бачив її не лише на танцполі, а й крізь усі її маски.

Еллі відчула, як її серце закалатало. Вона швидко відвернулася, приєднуючись до Вікторії, яка танцювала, не помічаючи нічого навколо. Але вона відчувала його присутність, як жар, що грів її спину. Чому він тут? Це було просте містечко, і «The Rusty Anchor» був популярним баром, але його поява здавалася надто збігом. Чи слідкував він за нею? Чи просто випадково опинився тут?

— Що з тобою? — Вікторія схопила її за плече, її голос перекривав музику. — Ти виглядаєш, ніби побачила привида!

Еллі змусила себе всміхнутися, її коктейль тремтів у руці. — Просто… перегрілася, — збрехала вона, її очі мимоволі ковзнули до Ліама. Він усе ще дивився, його губи злегка скривилися в посмішці, коли їхні погляди зустрілися. Вона швидко відвела очі, відчуваючи, як її щоки палають.

— Тоді ще один коктейль! — Вікторія потягла її назад до бару, замовляючи ще два напої. Еллі намагалася зосередитися на розмові, на сміху, на музиці, але його погляд був як магніт. Вона відчувала його навіть через натовп, і це змушувало її серце битися швидше, ніж ритм музики.

Вона згадала той урок танців, його руку на її талії, його тиху посмішку. І вчорашній флірт, коли він сказав, що вона особлива. Але вона також пам’ятала кремові орхідеї, устриці, тісну сукню, що чекала свого часу. Вона була в грі, і він був її ціллю — чи не так? Але чому тоді його погляд змушував її відчувати себе так, ніби вона тане?

Вікторія помітила її задумливість і нахилилася ближче. — Еллі, що не так? Ти виглядаєш, ніби борешся з демонами.

Еллі зітхнула, її пальці стиснули склянку. — Просто… усе ускладнюється, — пробурмотіла вона. — Я не знаю, чи роблю правильно.

Вікторія звузила очі, її голос став серйознішим. — Ти про Ліама? Я бачила, як він на тебе дивиться. Не дозволяй йому задурити тобі голову. Він — частина їхнього ідеального світу, який ми руйнуємо. Пам’ятай, чому ми це робимо.

Еллі кивнула, але її думки були деінде. Вона знову глянула в бік Ліама, і цього разу він підняв пляшку пива, ніби вітаючи її. Його посмішка була м’якою, але в його очах було щось глибше — цікавість, може, навіть бажання. Еллі відвернулася, її серце гупало. Вона знала, що Вікторія права. Але чому тоді ця ніч, ця музика, цей погляд змушували її хотіти забути про всі правила?

Вона допила коктейль одним ковтком, відчуваючи, як алкоголь заглушає її сумніви. Але його погляд залишався з нею, як тінь, що слідувала за нею в цій ночі без правил.