Розділ 10: Усе під контролем (ні)

Еллі сиділа за своїм столом у кутку офісу, оточена каталогами, списками постачальників і ноутбуком, на якому блимала таблиця з деталями весілля Ліама Скотта та Амелії Грейвс. Сонячне світло лилося крізь великі вікна, але її увага була прикута до екрану, де вона перевіряла електронні листи від постачальників. Її пальці гуділи від напруги, коли вона гортала нотатки, ретельно перевіряючи кожен пункт: меню, декорації, музика, сукня. Усе мало бути ідеальним — принаймні на вигляд. Але під цією ідеальною поверхнею ховався план, який вона розробила разом із Вікторією, і сьогодні настав час зробити перший крок.

Еллі відкрила електронний лист від квіткового постачальника — компанії «Bloom & Grace», з якою вона вже працювала в Манчестері. У листі було підтвердження замовлення: білі орхідеї, як того вимагала Амелія, мали бути доставлені за два тижні до весілля. Еллі перечитала лист, її пальці застигли над клавіатурою. Вона згадала слова Вікторії: «Кремові орхідеї замість білих. Дрібниця, але вона виведе її з себе». Це була перша «помилка» в їхньому плані — тонка, майже непомітна, але достатня, щоб роздратувати Амелію, яка, судячи з досьє, була одержима деталями.

Еллі відчула, як її шлунок стискається. Вона знала, що це неправильно. Вона провела роки, будуючи кар’єру в event-плануванні, де кожна деталь мала значення, де її робота полягала в тому, щоб створювати ідеальні моменти. А тепер вона свідомо збиралася зробити помилку. Вона зітхнула, її погляд ковзнув до фотографії на столі — старого знімка з батьками біля озера. Її мама завжди казала: «Роби те, що правильно, Еллі». Але що було правильно? Продовжувати ховати біль від приниження, яке Ліам завдав їй дев’ять років тому? Чи нарешті показати йому, що вона не та дівчинка, яку можна ігнорувати?

Вона відкрила форму відповіді й почала друкувати: «Будь ласка, змініть замовлення на кремові орхідеї замість білих. Перепрошую за плутанину». Її пальці тремтіли, коли вона натиснула «Надіслати». Це було зроблено. Перший крок. Вона відкинулася на спинку стільця, відчуваючи, як її серце калатає. Це була лише дрібниця, але вона відчувала себе так, ніби щойно стрибнула зі скелі.

Двері офісу відчинилися, і Вікторія увійшла, тримаючи в руках чашку кави. Її коротке темне волосся було злегка розтріпане, але її очі, як завжди, блищали впевненістю. Вона зупинилася біля столу Еллі, її погляд ковзнув по екрану.

— Зробила? — спитала вона, її голос був тихим, але з ноткою задоволення.

Еллі кивнула, не піднімаючи очей. — Кремові орхідеї замовлено. Вони будуть через два тижні.

Вікторія посміхнулася, її губи скривилися в ледь помітній хижій посмішці. — Молодець. Амелія помітить це за милю. Вона влаштує істерику, але ніхто не зможе звинуватити нас. Постачальник «помилився», а ми просто виконували свою роботу.

Еллі змусила себе всміхнутися, але всередині її гризли сумніви. — А якщо вона запідозрить, що це не випадковість?

Вікторія знизала плечима, її постава була невимушеною, але погляд — гострим. — Тоді ми будемо готові. Амелія — не та, хто шукає причини в собі. Вона звинуватить усіх навколо, але не нас. А Ліам… — вона зробила паузу, її очі звузилися, — він навіть не помітить різниці. Чоловіки рідко звертають увагу на квіти.

Еллі відчула, як її горло стискається при згадці Ліама. Вона згадала його погляд на останній зустрічі — ввічливий, але байдужий. Він не впізнав її, і це боліло більше, ніж вона хотіла визнати. Але водночас це давало їй силу. Якщо він не пам’ятає її, то вона може бути ким завгодно — не жертвою з минулого, а жінкою, яка тримає все під контролем. Або принаймні вдає, що тримає.

— Що далі? — спитала Еллі, її голос був тихим, але в ньому з’явилася нова нотка — рішучість.

Вікторія сіла на край столу, її пальці постукували по дерев’яній поверхні. — Далі ми ускладнимо їм життя. Я подумала про сукню Амелії. Вона хоче модель від Vera Wang, але ми можемо «випадково» замовити розмір на один менший. Вона панікуватиме, коли не влізе в неї за тиждень до весілля. І, можливо, — її посмішка стала ширшою, — ми додамо кілька «сюрпризів» до меню. Амелія ненавидить морепродукти, але як щодо устриць у закусках?

Еллі відчула, як її губи мимоволі тягнуться в посмішці. Ідея була абсурдною, але в ній було щось привабливе. Вона уявила, як Амелія, з її ідеальною зачіскою та холодними очима, втрачає самовладання через кремові квіти чи тісну сукню. А Ліам… вона уявила, як він дивиться на неї, Еллі, з подивом, коли все починає валитися. Ця думка була небезпечною, але вона гріла її зсередини.

— Це звучить… ризиковано, — сказала Еллі, але її голос уже не був таким невпевненим.

— Ризиковано, але весело, — відповіла Вікторія, її очі блищали. — Ти ж не хочеш, щоб це весілля стало їхньою казкою, правда? Нехай це буде наша казка, Еллі. Казка, де ти перемагаєш.

Еллі кивнула, відчуваючи, як у її грудях наростає азарт. Вона повернулася до ноутбука, відкриваючи наступний список завдань. Вона перевіряла деталі — локацію, музику, розсадку гостей — але її думки були деінде. Вона уявляла день весілля, коли все, що так ретельно планувала Амелія, почне руйнуватися. І вона, Еллі, стоятиме осторонь, із професійною посмішкою, ніби все під контролем.

Але глибоко всередині вона знала: нічого не було під контролем. Не її емоції, не її спогади, не її серце, яке, попри весь біль, усе ще тріпотіло, коли вона думала про Ліама. Вона струснула головою, відганяючи ці думки. Це була гра, і вона не могла дозволити собі програти.

Коли Вікторія вийшла, Еллі ще раз переглянула лист від постачальника. «Кремові орхідеї підтверджено», — було написано в останньому повідомленні. Вона закрила ноутбук, відчуваючи, як її губи скривилися в ледь помітній посмішці. Перший сигнал пролунав. Гра тривала.