Розділ 7: «Я не можу це зробити»

Еллі стояла в тісному коридорі офісу, притулившись до стіни, її дихання все ще було уривчастим. Вона чула, як у переговорній Амелія щось різко говорить, а Вікторія відповідає своїм спокійним, але владним тоном. Двері зачинилися, заглушаючи голоси, але Еллі все ще відчувала погляд Ліама Скотта, його холодну ввічливу посмішку, яка пробудила в ній спогади, що вона так довго намагалася поховати. Її руки тремтіли, коли вона стискала теку з нотатками, яка так і не знадобилася.

Вона не могла повернутися туди. Не могла сидіти за одним столом із Ліамом, планувати його весілля, дивитися, як він тримає за руку Амелію — цю зарозумілу білявку, яка, здається, була створена, щоб затьмарювати таких, як Еллі. Вона відчувала, як паніка, що накрила її в переговорній, поступається місцем чомусь іншому — гніву, змішаному з болем. Але гнів не робив її сильнішою. Він лише нагадував їй, як вона бігла сходами дев’ять років тому, ховаючись від сміху однокласників.

Двері переговорної відчинилися, і Еллі різко випрямилася, намагаючись виглядати зібраною. Вікторія вийшла в коридор, її каблуки цокали по дерев’яній підлозі. Її зелені очі звузилися, коли вона побачила Еллі, притулену до стіни, ніби ту загнали в кут.

— Що це було, Еллі? — голос Вікторії був тихим, але пронизливим, як лезо. — Ти кинула мене там із двома клієнтами, один із яких уже думає, що ми непрофесійні. Поясни.

Еллі відкрила рота, але слова не йшли. Вона опустила очі, відчуваючи, як її щоки палають. — Я… я не можу це зробити, Вікторіє. Я не можу працювати над цим весіллям. Дайте мені інше завдання, будь ласка.

Вікторія склала руки на грудях, її брова вигнулася в скептичній дузі. — Ти жартуєш? Це твоє перше замовлення, і ти вже тікаєш? Я думала, ти сильніша за це.

— Це не про силу, — різко сказала Еллі, її голос тремтів. — Я просто… я не можу працювати з цими людьми. Особливо з ним.

Вікторія нахилилася ближче, її погляд став гострішим. — З ним? Ти про Ліама Скотта? — Вона зробила паузу, ніби оцінюючи реакцію Еллі. — Ти його знаєш, правда? І це не просто випадкове знайомство. Що між вами сталося?

Еллі відчула, як її горло стискається. Вона не хотіла розповідати, не хотіла відкривати цю рану перед Вікторією, яка, здається, могла використати будь-яку слабкість проти неї. Але тиша в коридорі була гнітючою, а погляд Вікторії — невблаганним.

— Це було давно, — нарешті видавила Еллі, її голос був ледь чутним. — Ми вчилися в одній школі. На моєму п’ятнадцятому дні народження… він висміяв мене перед усіма. Сказав, що я ніколи не матиму друзів. Я… я кинула в нього торт. А потім ми переїхали.

Вона зупинилася, чекаючи, що Вікторія розсміється чи скаже щось саркастичне. Але та лише дивилася на неї, її обличчя було непроникним. Потім вона повільно кивнула, ніби щось для себе вирішила.

— Отже, Ліам Скотт залишив у тобі шрам, — сказала Вікторія, її голос став м’якшим, але в ньому з’явилася нова нотка — змовицька, майже небезпечна. — І тепер він сидить у моїй переговорній, плануючи своє ідеальне весілля з дівчиною, яка, повір мені, не варта й половини твоєї сили.

Еллі підняла очі, здивована. — Що ви маєте на увазі?

Вікторія посміхнулася, і ця посмішка була не теплою, а хижою. — Я маю на увазі, Еллі, що ти стоїш перед вибором. Ти можеш утекти, як тоді, дев’ять років тому. Або ти можеш залишитися і показати йому, хто ти тепер. Не просто організувати його весілля, а зробити так, щоб він пошкодував про кожне слово, яке сказав тобі.

Еллі відчула, як її серце закалатало. — Ви пропонуєте… мститися?

Вікторія знизала плечима, але її очі блищали. — Я пропоную бути розумною. Ти можеш піти, і тоді Ліам Скотт ніколи не дізнається, ким ти стала. Або ти можеш узяти це весілля і зробити його своїм тріумфом. Уяви: ти створюєш ідеальну подію, але на своїх умовах. І, можливо, — вона нахилилася ближче, її голос став шепотом, — ти зможеш нагадати йому, що він втратив.

Еллі відчула, як її дихання вирівнюється, але всередині все ще вирував хаос. Вона згадала погляд Ліама в переговорній — чи впізнав він її? Чи пам’ятає він той день? А якщо пам’ятає, то чому був таким спокійним? Ідея Вікторії звучала божевільно, але в ній було щось спокусливе. Думка про те, щоб стояти перед Ліамом не як жертва, а як та, хто тримає все під контролем, запалювала в ній іскру, якої вона не відчувала раніше.

— Я не знаю, чи зможу, — тихо сказала Еллі, її голос був сповнений сумнівів. — Це… це занадто.

Вікторія поклала руку їй на плече, її дотик був твердим, але не грубим. — Ти зможеш, Еллі. Я бачу в тобі потенціал. І я тобі допоможу. Але ти мусиш вирішити: ти хочеш бути тією, хто тікає, чи тією, хто перемагає?

Еллі подивилася в очі Вікторії, відчуваючи, як у її грудях зароджується щось нове — не просто гнів, а рішучість. Вона згадала, як обіцяла собі дев’ять років тому, що більше ніколи не дозволить нікому принижувати її. Може, Вікторія мала рацію. Може, це її шанс.

— Гаразд, — нарешті сказала вона, її голос був тихим, але твердим. — Я залишуся.

Вікторія посміхнулася, цього разу ширше. — От і молодець. А тепер іди додому, випий келих вина і підготуйся. Завтра ми починаємо планувати найграндіозніше весілля, яке це містечко бачило. І повір мені, Еллі, це буде незабутньо.

Еллі кивнула, але її думки вже гуділи, як рій бджіл. Вона не знала, куди заведе її цей шлях, але знала одне: вона більше не тікатиме. Ліам Скотт ще не знав, із ким він матиме справу.