Розділ 6: Шок із минулого

Еллі стояла перед дзеркалом у невеликій ванній кімнаті офісу «Forever Moments», поправляючи комірець своєї сукні кольору морської хвилі. Її руки ледь тремтіли, коли вона перевіряла, чи не вибилося пасмо з акуратного пучка. Зустріч із клієнтами мала початися за п’ять хвилин, і вона відчувала, як її серце калатає, ніби перед іспитом. Вона повторювала собі, що це просто робота, що вона впорається. Але щось у її грудях стискалося — передчуття, яке вона не могла пояснити.

Вона взяла свої нотатки, теку з досьє та глибоко вдихнула. «Ти готова, Еллі», — прошепотіла вона, дивлячись на своє відображення. Її очі, колись повні страху, тепер здавалися твердішими, але вона знала, що ця твердість — лише маска. Під нею ховалася та сама дівчинка, яка дев’ять років тому тікала від сміху однокласників.

Переговорна була невеликою, але затишною: круглий стіл, оточений м’якими стільцями, ваза з білими трояндами в центрі, вікна, що пропускали м’яке післяобіднє світло. Вікторія вже була там, розмовляючи по телефону. Її голос був спокійним, але владним, як завжди. Побачивши Еллі, вона кивнула, жестом указуючи на стілець.

— Вони будуть за хвилину, — сказала Вікторія, закінчивши розмову. — Амелія Грейвс — це випробування, але ти впораєшся. Просто тримай голову холодною. І не дай їй відчути, що ти новачок.

Еллі кивнула, відчуваючи, як її долоні стають вологими. Вона відкрила теку, щоб швидко переглянути нотатки про Амелію, але її думки перебив звук відкривання дверей. Вона підняла очі — і світ навколо неї на мить зупинився.

У переговорну увійшла Амелія Роуз Грейвс, точнісінько як на фотографії в досьє: висока, струнка, з ідеально укладеним білявим волоссям і холодними блакитними очима. Її шовкова сукня від Dior струменіла, як рідке золото, а кожен рух випромінював самовпевненість. Вона окинула Еллі швидким поглядом, ніби оцінюючи, чи гідна та її уваги, і посміхнулася тонкими губами.

— Вікторія, сподіваюся, це не займе багато часу, — сказала Амелія, її голос був мелодійним, але з ноткою нетерпіння. — У нас із Ліамом щільний графік.

Еллі відчула, як її серце пропустило удар. Ліам. Ім’я врізалося в її свідомість, як блискавка, але вона змусила себе зберігати спокій. Це не може бути він. Це просто збіг. Вона опустила очі до нотаток, намагаючись зосередитися, але її пальці тремтіли, коли вона перегорнула сторінку.

А потім він увійшов.

Ліам Скотт. Його ім’я вона навіть не встигла прочитати в досьє, але його обличчя було неможливо не впізнати. Ті самі виразні вилиці, світле волосся, недбало зачесане назад, і очі — глибокі, зелені, які колись дивилися на неї з глузливою посмішкою. Він виглядав старше, зріліше: дорогий костюм сидів на ньому бездоганно, а його постава випромінювала впевненість успішного бізнесмена. Але це був він. Той самий Ліам, який дев’ять років тому стояв у її вітальні й сміявся, коли вона бажала провалитися крізь землю.

Еллі відчула, як повітря покинуло її легені. Спогади накрили її, як хвиля. Вона знову була в тій вітальні, тримаючи склянку з лимонадом, чуючи його слова: «Загадай бажання, щоб у тебе з’явилися друзі». Вона бачила, як торт розмазується по його обличчю, як його очі спалахують гнівом. Вона чула сміх однокласників, що відлунював у її вухах, як нескінченний кошмар.

— Еллі, це наші клієнти, — голос Вікторії повернув її до реальності. — Амелія Грейвс і Ліам Скотт. Еллі Вільямс, наша нова організаторка.

Ліам повернув голову, і їхні погляди зустрілися. На мить Еллі здалося, що він її впізнав — його брови ледь здригнулися, але його обличчя залишилося незворушним. Він простягнув руку, його посмішка була ввічливою, але холодною.

— Приємно познайомитися, Еллі, — сказав він, і його голос, глибший, ніж вона пам’ятала, різонув її, як ніж.

Еллі не могла дихати. Її рука автоматично потягнулася до його, але вона відчувала, як її долоня тремтить. Вона відкрила рота, щоб щось сказати, але слова застрягли в горлі. Амелія, помітивши її нерішучість, фиркнула.

— Сподіваюся, ви знаєте, що робите, — сказала вона, сідаючи за стіл і гортаючи свій телефон. — Я хочу, щоб моє весілля було ідеальним. Жодних помилок, зрозуміло?

Еллі кивнула, але її розум був деінде. Вона бачила лише Ліама, його спокійне обличчя, його руку, що досі тримала її долоню на мить довше, ніж потрібно. Чи впізнав він її? Чи пам’ятає він той день? Її серце гупало так голосно, що вона боялася, що всі в кімнаті це чують.

— Еллі, почни, — різко сказала Вікторія, її погляд був пронизливим. — Розкажи про наші пропозиції щодо декору.

Еллі змусила себе відкрити нотатки, але її пальці не слухалися. Слова в досьє розпливалися перед очима. Вона відчувала, як паніка наростає в грудях, як її дихання стає уривчастим. Вона не могла бути тут, не могла сидіти навпроти Ліама Скотта, який колись розчавив її серце кількома словами. Вона не була готова.

— Я… мені потрібно… — пробелькотіла вона, різко підводячись. Її стілець гучно скрипнув по підлозі, привертаючи увагу всіх у кімнаті. — Вибачте, мені треба вийти.

Не чекаючи відповіді, Еллі кинулася до дверей. Вона чула, як Вікторія гукнула її ім’я, як Амелія щось буркнула про непрофесіоналізм, але їй було байдуже. Вона вибігла в коридор, її каблуки цокали по дерев’яній підлозі, і зупинилася лише біля сходів, хапаючи повітря. Її руки тремтіли, а в голові крутилися уривки того дня народження: сміх, торт, його очі, сповнені гніву.

Вона притулилася до стіни, намагаючись заспокоїтися. «Ти сильна, Еллі, — шепотіла вона собі. — Ти не та дівчинка». Але слова здавалися порожніми. Ліам Скотт повернувся в її життя, і вона не знала, як із цим жити. Чи зможе вона організувати його весілля? Чи зможе дивитися, як він обіцяє кохання іншій? І чому, попри весь біль, її серце все ще тріпотіло від одного його погляду?