Розділ 4: Агентство мрій і знайомство з босинею

Еллі стояла перед дверима офісу «Forever Moments», тримаючи в руках портфель із резюме та кількома нотатками. Її серце калатало, але вона змусила себе зробити глибокий вдих і розправити плечі. Сьогодні був її перший офіційний день у ролі весільної організаторки, і вона не могла дозволити собі виглядати невпевнено. Її сукня кольору морської хвилі, проста, але елегантна, додавала їй сили, а акуратно зібране в пучок коротке волосся підкреслювало її нову, вишукану версію. Але всередині вона все ще відчувала себе тією п’ятнадцятирічною дівчинкою, яка боялася зробити крок у невідоме.

Офіс агентства знаходився в старовинній будівлі в центрі містечка, з великими арочними вікнами та вивіскою, прикрашеною витонченим шрифтом. Еллі штовхнула двері, і дзвіночок над входом мелодійно задзеленчав. Всередині пахло свіжими квітами та дорогим парфумом. Стіни були прикрашені фотографіями щасливих пар, які цілувалися під арками з троянд або танцювали на тлі заходу сонця. Еллі відчула, як її шлунок стискається. Вона ніколи не вірила в казкові весілля, але тепер їй доведеться створювати їх для інших.

— Еллі Вільямс, так? — голос, глибокий і з легкою ноткою іронії, пролунав із глибини офісу.

Еллі підняла очі й побачила Вікторію Грант, яка стояла біля робочого столу, тримаючи в руках планшет. Її коротке темне волосся було ідеально укладене, а чорний костюм підкреслював її струнку, але владну поставу. Вікторія виглядала років на тридцять п’ять, хоча Еллі знала, що їй тридцять чотири — вона перевірила профіль агентства в інтернеті перед співбесідою. Зелені очі Вікторії дивилися на Еллі з цікавістю, ніби вона намагалася розгадати її, як головоломку.

— Так, це я, — відповіла Еллі, намагаючись звучати впевнено. — Дякую, що запросили мене так швидко.

Вікторія посміхнулася, але в її посмішці було щось гостре, як лезо. — У нашому бізнесі швидкість — це все. Весілля не чекають, а клієнти ще менш терплячі. Сідай, Еллі. Давай поговоримо.

Еллі сіла на запропонований стілець, відчуваючи, як Вікторія оцінює кожен її рух. Офіс був невеликим, але стильним: білі стіни, дерев’яний стіл, заставлений папками та зразками тканин, і величезна дошка з фотографіями букетів, суконь і декорацій. На столі Вікторії стояла чашка кави, від якої йшов легкий аромат ванілі.

— Твоє резюме вражає, — почала Вікторія, гортаючи планшет. — Досвід в організації подій у Манчестері, кілька великих корпоративів, навіть пара весіль. Але скажи мені, Еллі, чому ти повернулася сюди? Це містечко не виглядає як місце для амбітних дівчат на кшталт тебе.

Еллі відчула, як її щоки спалахнули, але вона швидко опанувала себе. — Моя мама… вона померла нещодавно. Я приїхала, щоб уладнати справи. Але я вирішила залишитися. Мені потрібен новий початок, і я подумала, що робота у вашому агентстві може стати ним.

Вікторія кивнула, її погляд пом’якшав, але лише на мить. — Мені шкода твоєї втрати. Але тут тобі доведеться працювати, а не ховатися від минулого. Весілля — це не просто квіти й торти. Це хаос, сльози, істерики наречених і їхніх матерів. Ти готова до цього?

— Я працювала з вимогливими клієнтами в Манчестері, — відповіла Еллі, тримаючи її погляд. — Я знаю, як тримати все під контролем, навіть коли все летить шкереберть.

Вікторія розсміялася, і її сміх був несподівано теплим, але з ноткою цинізму. — О, ти мені подобаєшся. Добре, Еллі, ти в команді. Але я попереджаю: у нас немає часу на помилки. У цьому бізнесі ти або створюєш мрії, або руйнуєш їх. І я не терплю тих, хто руйнує.

Еллі кивнула, відчуваючи, як напруга в грудях трохи відступає. Вона офіційно отримала роботу. Це був маленький тріумф, перший крок до того, щоб довести собі — і цьому містечку, — що вона більше не та дівчинка, яка тікала від сміху однокласників.

— У нас є термінове замовлення, — продовжила Вікторія, передаючи Еллі тонку теку. — Велике весілля, багата пара, багато гостей. Наречений — місцева знаменитість, успішний бізнесмен. Наречена… скажімо так, вона знає, чого хоче, і не боїться цього вимагати. Ти впораєшся?

Еллі взяла теку, її пальці ледь тремтіли. Вона не знала, що в цій теці лежить її минуле, готове виринути на поверхню. Вона не знала, що ім’я нареченого — Ліам Скотт — переверне її світ. Усе, що вона відчувала в цю мить, було сумішшю хвилювання і рішучості.

— Я впораюся, — сказала вона, і її голос звучав твердіше, ніж вона очікувала.

Вікторія посміхнулася, цього разу ширше. — Добре. Тоді за роботу. І, Еллі, — вона нахилилася ближче, її голос став тихішим, майже змовицьким, — у цьому бізнесі завжди є місце для тих, хто вміє грати за правилами… і для тих, хто вміє їх порушувати. Пам’ятай про це.

Еллі відчула, як по спині пробіг холодок. Вона не знала, що Вікторія мала на увазі, але щось у її тоні змусило її насторожитися. Ця жінка була не просто босинею — вона була гравцем, і Еллі ще не знала, на чиєму боці вона гратиме.

Коли Еллі вийшла з офісу, сонце вже сідало, заливаючи містечко золотавим світлом. Вона тримала теку в руках, відчуваючи її вагу, ніби це був ключ до її нового життя. Вона не знала, що чекає попереду, але вперше за довгий час відчула, що готова до бою.