Розділ 6 МІЯ

Їдучи додому Мія зрозуміла, що встрягла у якусь халепу, адже манто співачки Одна така та сумочка були і досі в неї- помічник зірки чомусь віддав їх Мії, сплутавши її з зіркою.

"Тільки цього ще мені не вистачало! Шкода, що поряд немає сестри Мелісси, вона б точно допомогла!",- з такими невеселими думками дівчина їхала додому в таксі. Сьогодні вони вдвох із Златою вирішили сходити на концерт у клуб, але додому вона поверталась з одна, адже подрузі зателефонував вітчим і попросив приїхати- мама подружки раптово прихворіла. Злата наполягла, щоб Мія зосталась і побула на концерті за них двох. Ось і побула, нічого не скажеш. Влипла так влипла...

Наступного дня був понеділок і треба було йти на роботу. Мія прокинулась і побачила повідомлення у вайбері від Злати, де вона писала, щоб Мія не хвилювала, мамі вже краще, але вона все ж декілька днів побуде з нею. Також подружка просила доглянути Зефіра та Марселя.

Мія сповзла з ліжка- давались взнаки декілька вчорашніх коктейлів Космополітен, швиденько посідала, привела себе до ладу, вигуляла Марселя, нагодувала обох улюбленців і поїхала на роботу. Що робити з сумочкою та манто співачки, Марія вирішила подумати дещо пізніше.

Зранку в офісі все було як завжди- всі пили каву, чай, розмовляли, ділячись як в кого пройшли вихідні, а потім почали працювати. Що не кажи, а понеділок- день важкий, поки втягнешся в ту роботу, в робочий офісний ритм, то і день мине.

Мії подобався її відділ, всі були молоді та привітні, особливо вона здружилась з Софією Яворською, чорнявою красунею з розумними зеленими очима. Дівчина працювала в компанії вже два роки, тому все про всіх знала і ввела Мію в курс справ. А ще вона була чудовою компетентною спеціалістом, яка навчала Мію в перші дні всьому, що знала сама, тож, можна сказати, Марії подвійно пощастило з подругою.

Перед обідом начальник відділу Тесленко Кирило Іванович, п'ятидесятирічний круглолиций приємний чоловік і просто ас у будівельній справі, попросив Мію занести документи на підпис у приймальню генерального директора Єгора Сікорського.

Мія піднялась на ліфті на поверх вище і зайшла до приймальні. Там як завжди сиділа рудокоса красуня Олеся, вправно набираючи текст на клавіатурі.

- А, Мія, привіт! - привітала Олеся, яка вже була знайома з новенькою, адже дружила з Софією.- Яким вітром?

- Та ось, Кирило Іванович попросив залишити важливі документи на підпис.

- Ну тоді клади їх сюди,- промовила Олеся, вказуючи на лоток з документами, що лежав в неї на столі справа біля стіни.

Потім дівчата розговорились, не підозрюючи нічого погагого. Аж раптом двері різко відчинились, і до приймальні, немов торнадо ввірвалась красива висока блондинка, вигляд якої так і казав про те, що її життя вдалося- губи були підкачані, штучні повні груди так і випирали у вирізі сукні, що обгягувала її струнку фігуру.

- Принесло ж її знову!- тихо прошепотіла Олеся до Мії.-Щоб її!
Не встигла Мія щось відповісти, як самовпевнена лялька голосно промовила капризним зверхнім тоном:

- Олесю, я до Єгора . Нам не заважати!

- Але Анжеліко Олександрівно, Єгор Ігорович зараз дуже зайнятий! Просив його не турбувати. В нього важливий проєкт.

- Для мене він завжди вільний,- самовпевнено промовила блондинка і, зверхньо поглянувши на двох дівчат, запливла до кабінету генерального, залишивши після себе солодкувато-приторний аромат дорогих парфумів.

- Напирскалась так, неначе вбити того Єгора Ігоровича хоче, а не заміж за нього вийти!- невдоволено промовила Олеся, відчиняючи вікна.

- А хто це?- запитала Мія, і досі перебуваючи під враженням від розмови з тупуватою блондинкою.

- Наречена нашого нещасного Єгора Ігоровича. Такий гарний хороший чоловік і зв'язався з цією Анжелкою. Раніше вона працювала у нас, тому я добре її знаю. А зараз він її утримує, то Анжелка приходить до нас з короною на голові, пиха так і пре.

- І давно вони разом?- запитала Мія, відчуваючи, що ця розмова про іншу жінку їхнього красунчика генерального їй чомусь неприємна.

- Вже скоро рік. Звик мабуть, то і терпить її закидони,- розповіла Олеся.- А ця зірка ходить по офісу і всім розповідає, як же їй пощастило з її котиком.

І дівчата розсміялись.

- Проте, Міє, ти не дивись, що вона така дурна, Анжела може бути і хитрою, я це добре знаю.

- Дякую, що попередила,- промовила Марія.

А за дверима розгорталася ціла трагікомедія- було чути голос Анжеліки, яка голосно верещала:

- Я бачила тебе з нею! Що у вас?

Потім було чути чоловічий голос, але слів не можливо було розібрати. А потім:

- Я тобі не вірю!

 І через хвилину двері відчинились, з них вибігла червона від злості Анжеліка, розгубивши свою красу і понеслась, як коняка, до дверей на своїх високих підборах, навіть не попрощавшись.

- Ось такі сцени ревнощів в неї бувають раз на декілька місяців, не зважай, ввечері помиряться,- промовила Олеся.