Розділ 2 МІЯ

Підходячи до високої будівлі престижного бізнес центру з безліччю офісних приміщень, Мія відчувала, як її серце забилось прискорено- нове місце роботи, новий колектив, а це завжди дещо хвилююче. Сьогодні був її перший робочий день у фірмі, де працював Захар, а виходить, що вже і вона.

Дівчина прискорила крок, щоб встигнути прийти трішки раніше і все роздивитись. Сьогодні вона була вдягнута в довге стильне пальто із штучного хутра, що сягало колін, червону сукню та високі чорні чоботи на підборах. Її темне густе волосся гарно розвівалось на вітрі, щоки мило почервоніли від швидкої ходьби, Мія не йшла, а летіла на зустріч невідомому.

Майже підійшовши до дверей  центрального входу, Мія побачила справа чорний похашляховик, зовнішній вигляд якого так і кричав, що коштує він як не одна квартира. Під стать автомобілю був і його власник- високий темноволосий чоловік був дуже впевненим та стильно і дорого вдяненим. Гарно підстрижене темне волосся,  темні очі, що буквально просканували Мію, немов рентген, високий зріст та широкі плечі мабуть не в одної дівчини вкрали серце. Незнайомець саме йшов до центральних дверей, голосно розмовляючи по телефону владним незадоволеним тоном, він аж гарчав у слухавку.

"Не дай Бог, попасти такому під гарячу руку, розірве,- пронеслось в Марії в голові.- Аб'юзер якийсь".

Молодий чоловік вже зник за вхідними скляними дверима, а Мія затрималась на пункті пропуску, пояснюючи, в який саме відділ їй треба треба. Нарешті отримавши дозвіл проходити далі, отримавши тимчасовий пропуск, дівчина потрапила до середини високого монтра- будівля так і вражала своїми розмірами. Пошукавши очима ліфт, Мія врешті-решт побачила омріяні двері.

Хтось саме заходив до них усередину.

Побачивши здаля, що двері ось-ось зачиняться, і ще трохи, і вона запізниться в свій перший робочий день, Мія крикнула:

- Почекайте!

І...влетіла в ліфт, послизнувшись на підборах та впала в міцні обійми неприступного холодного красуня, якого нещодавно бачила біля входу до будівлі. Чоловік притиснув її до себе, зловивши, аби дівчина не впала. Мія відчула через тонку тканину сорочки його міцний пружний торс, і її дихання прискорилось, а щоки запалали. Добре, що в Мії від природи була смаглява шкіра, і тому незнацомець міг не помітити її хвилювання.

- Любите катання на ковзанах?! Чи це такий спосіб познайомитись?- з легким знущанням в голосі промовив рятівник дівчини, дивлячись на неї потемнілими очима.

От козел! А з виду нічого, до того ж його дорогі парфуми з мускусними нотками мали свіжий та приємний аромат, що так і дурманив голову.

- Ще чого?! Я сюди працювати взагалі-то прийшла, - в тон йому відповіла Мія, а потім звільнилась з його обіймів і стала збоку від чоловіка, насупивши брівки та надувши губи.

"Смішна,- подумав Єгор.- Таких я давненько не бачив. Зараз навколо одні ляльки з перекачаними губами та грудьми, а ця інакша. Та і наче своє все має,- подумав він, скосивши очі на вуста і бюст дівчини.

Та ж стояла, помітно нервуючи, закуствши пухку нижню губу та чекаючи свій поверх. Напруга так і повисла в повітрі.

"Швидше б ті кляті двері вже відчинились,- благала Марія.- Я ж так можу і на роботу запізнитись. Ще й цей стоїть збоку, витріщається. Невже думає, що я не бачу? Чи йому начхати на мою думку? Неприємний тип, хоч варто визнати гарний, немов бог! Щось ти не про те, Міє, думаєш, зберись, сьогодні твій перший робочий день",- наказала собі Марія Мікела Антонеллі та випрямила спину, гордо піднявши підборіддя- вона була готова підкорювати цей свій! 

І ось нарешті вищі сили зглянулись над Мією, і двері відчинились на потрібному поверсі. Мія радісно усміхнулась, та швиденько пішла до виходу, оскільки ось-ось мав розпочатись робочий день. Та щастя і удача сьогодні явно були не на її боці- оскільки незнайомець був такий високий і широкий в плечах, тому здавалось займав все приміщення ліфту, а Марія сильно поспішала, тож сталось непоправне- дівчина сильно наступила на ногу чоловіка, той аж загарчав, а потім вбивче подивився на нещасну. Його очі палали, немов у самого диявола.

-Вибачте, я не навмисне,- пропищала Мія, а потім з усіх ніг дременула від чоловіка, молячись, щоб він їхав вище і не працював з нею на одному поверсі.

- Привіт, незнайомко!- промовили раптом з боку.

Повернуши голову в бік того, хто говорив дівчина побачила Захара Костенка. Він підійшов до неї з грацією лінивого кота, спокусливо посміхнувшись, та промовив:

- Міє, куди так поспішаєш, немов за тобою чорти женуться?

"Ага, був тут один, в ліфті їхав. Виявляється чорти люблять блага цивілізації",- подумала дівчина, а в голос промовила:

- На роботу. Рада бачити тебе, Захаре,- розпливлась в посмішці Мія. Ну не могла вона інакше реагувати на хлопця, адже він був просто красунчик.

- Взаємно, крихітко. Ходімо, допоможу тобі з усіма познайомитись.

- Щиро тобі дякую, Захаре. Це таки стане в нагоді, адже тут стільки приміщень, дверей, що можна просто заблукати. Прям джунглі якісь!

- Та не кажи, - підримав її Захар.- Нетрі.