ПРОЛОГ

Марія (Мія) Мікелла Антонеллі прокинулась від того, що літак заходив на посадку. Дівчина  повернула красиву темноволосу голівку та побачила в ілюмінаторі засніжену землю.

"Не так, як в Італії",- промайнула в неї думка. На душі стало трішки лячно від невідомого, що чекало на неї тут, в столиці України.

Вона прибула з рідної Італії, зробивши досить довгий перельот та опинившись на Батьківщину її мами Анастасії Квітки (після заміжжя - Антонеллі), яка ще молодою дівчиною, сповненою віри в себе та нестримного оптимізму, двадцять років тому приїхала до далекого Риму з Києва підкорювати це жваве місто з теплим кліматом та привітними говіркими жителями. Родина Мії була досить заможньою, тож крім великої п'ятикімнатної квартири в Римі, мала ще й будиночок в Сан-Ремо на березі моря. Туди вони всією родиною їздили жити на ціле літо. Класні були часи!

З дитинства мала Марія знала українську, як і італійську, тож з проблем з мовою в Україні не мало виникнути. Дівчина вірила в себе, адже з дитинства була впевненою в собі дівчинкою.

Рішення пожити в Києві виникло спонтанно після сварки з батьками, після якої і виникло бажання довести їм, що вона сама здатна чогось досягти без них.

Провідник попросив пасажирів приємним голосом покинути літак, тож Мія, зблиснувши шоколадними гарними очима та розправивши плечі, рішуче попрямувала до виходу, тримаючи в руці елегантну валізку. Інші речі вона мала забрати пізніше в приміщенні аеропорту.

Йдучи до виходу літака разом з усіма пасажирами, Мія вже почала шкодувати про своє рішення, вона сумувала за рідними та рідним далеким Римом, але зійшовши по трапу двокрилого білосніжного гіганта, вона подумала "Mamma mia, яка краса!" та замилувалась білим полотном снігу довкола і зрозуміла, що буде не так вже й сумно, а навіть весело. Сніг не дасть засумувати! 

Все було новим та цікавим для Марії Антонеллі, тож, забувши про смуток та сум за рідними, струнка красуня з розкішним темним волоссям, що спадало нижче плечей, занурилась в обійми приміщення аеропорту, яке жило своїм гомінким веселим життям.

В Україні Мія бувала двічі- малим восьмимісячним немовлям (тож звісно вона нічого не пам'ятає!) і тринадцятирічною дівчинкою-підлітком. Їй тоді дуже сподобалось в Україні, і кинувши монетку у фонтан на Майдані Незалежності, вона загадала бажання повернутись сюди ще. Що саме й трапилось зараз, а значить її бажання збулось.

З шести років Мія ходила на бальні танці, віддаючи їм всю себе, особливо вона любила латино-американську програму. Також дівчинка відвідувала музичну школу, де навчилась грати на фортепіано та віолончелі.

Вчителі дуже любили малу Марію, зазначаючи, що в неї талант до музики і танців. Тож не дивно, що дівчина закінчила обидва навчальні заклади на відмінно. Така вона була і в інших справах- все хотіла зробити якрайкраще, одним словом перфекціоністка. І це їй в собі дуже подобалось, адже не можна бути хірургом чи вчителем на трієчку, завжди треба прагнути більшого, робити все добре та підкорювати нові вершини.

Так, в житті перфекціоналістам часом нелегко, дівчина це усвідомлювала, але розуміла вона і те, що лише завдяки сумлінній праці та старанням можна досягти чогось реально класного, такого, від чого серце буде співати, а душа кайфувати. І від усвідомлення того, що вона може всього цього досягнути,  Мія була щаслива.

Дівчина забрала речі в аеропорту та, хвильку подумавши, вирішила поїхати в центр міста, щоб посидіти в одному з затишних ресторанчиків, що були розкидані там повсюди. Мія вирішила випити кави в одному з них та добре подумати, що робити далі, адже вона навіть ще не знала де житиме та чим буде займатись в Києві- все це потрібно було вирішити вже сьогодні.

Рішення приїхати до столиці України виникло в Мії спонтанно, після серйозної сварки з батьками. Вона пам'ятає як на емоціях зібрала речі та, грюкнувши дверима, вибігла з дому. Її батьки хороші, але своїм контролем і святого до сказу доведуть. Вони бачте вирішили, що шлюб з сином начальника тата, красунчиком-багатієм Марко - це саме те, що їй треба! А її хтось спитав?! Їй взагалі-то жити б з ним довелося і не тільки! Марко по суті хороший хлопець, але ж який самозакоханий та розпещений. Ні, хай Бог береже. Вони б могли бути максимум друзями, не більше!

Виринувши зі своїх  не дуже приємних спогадів,  Марія почала шукати очима таксі, на якому планувала дістатись до пункту призначення, аж раптом поруч майнула якась тінь, і ошелешена красуня побачила, що її речі вкрали. В руках залишилась лише невеличка валізка з гаманцем,   паспортом і телефоном. Добре, що хоч все найцінніше з нею!

Oh, mio Dio!- вигукнула нещасна та кинулась за злодюжкою, який вивився молодим та спритним.  Справжнісінький спринтер, пробуй такого впіймати! Мія любила фізвиховання в школі, в неї завжди були по ньому п'ятірки та вона не любила біг. Довгі дистанції завжди були для неї справжньою каторгою. 

Та сьогодні доля вирішила посміхнутись дівчині, що вже почала відставати від негідника (ще трішки і він міг зникнути з поля зору Мії). Звідкіля не візьмись, до злодюжки підбіг якийсь хлопець в чорніц куртці, толтовці з натягнутим на голову каптуром і вирвав з рук негідника валізу  Мії. Крадій спочатку розгубився, а потім кинувся на незнайомця. Той не розгубився і за допомогою нехитрго прийому поклав крадія на лопатки. Мія підбігла до свого рятівника і промовила: