40. Треба підтримати сина

Степан Морозний носився по хаті в пошуках паспорта. Але перешукавши щонайменше кілька полиць, його нерви почали здавати. 

— Матінко рідна, де цей паспорт подівся!? Лежав завжди тут і як шляк трафив! 

— Степанчику, милий…ти що тут за переверти влаштував? — зайшла до кімнати його дружина. 

— О, Господи Ісусе, дякую тобі, що моя дружина повернулася! — звів руки догори чоловік, — Мила, а ти не бачила, де мій закордонний паспорт? 

Таке запитання ввело жінку у ступор. Останній раз поїздка Степана за кордон завершилася трагедією, тож Діна відчула, як щось неприємне зашкрябало у душі. Колись Морозний поїхав найманцем в Африку і все це завершилося його ж смертю. Тоді все полетіло шкереберть і їх сім'я ледь не розсипалася. 

— А…а..навіщо тобі закордонний паспорт? — стривожено запитала жінка, присівши на диван.

— Ну як навіщо, Діночко, щоб поїхати за кордон, — стенув плечима чоловік, та помітивши її спантеличення, запитав:

— Мила, тобі щось не добре? 

— Ні…, — здавлено відповіла.

— Та як же ж ні, якщо я бачу, що так, — ледь не на колінах приповз до дружини Степан. 

— Ти зібрався кудись їхати? 

— Мила…ти що думаєш, я знову за старе? — нарешті дійшло до чоловіка, — Кохана, ти що? Та я вже старий, як той корч, — розсміявся чоловік, — Я хотів з Мішелем на свята махнути в Париж, але якщо ти проти, то я нікуди не поїду, — взяв її долоні Морозний. 

— З Мішелем в Париж? — брови Діни знову звелися у здивуванні, але цього разу у приємному. 

— Ну так…просто у нього там якийсь завершальний показ. Щось типу старої й нової колекції. 

— У сенсі…

— Ну там короче…е-е-е..стару колекцію буде представляти старше покоління, типу таких як я, а нову презентуватиме молодь. Щось на кшталт татусів і синів. Ну а в Мішеля ж уже помер батько. Господи, бідний мій Артурчик. А я ж не можу його сина кинути напризволяще, я ж своєму другу обіцяв, мила. Обіцяв бути для Мішеля, як батько….ну і підтримувати у всьому. 

— Я щось втямити не можу, Степанчику, — хихикнула собі під носа Діна, — Ти що на подіум зібрався? 

— Ну, а що робити? Не кинути ж цього малого напризволяще! Що я …ногами на подіумі не пройдуся. Я ж вмію….гляди, мила, — звівся на ноги Степан і став йти по кімнаті, наче той павич, — Ну як? Виходь в мене, Діночко. 

Та Діна лиш щиро сміялася зі свого чоловіка…хоч йшов він доволі вправно. 

— Ну скажи щось, мила…Не виглядаю я недолуго? — і собі сміявся Морозний.

— Ні.. я просто не вірю, ні своїм очам, ні своїм вухам, Степанчику. Ти й Мішель, разом, на подіумі!?

— Ну так, я казав вам усім давно. Для мене він, як мій син. Артуровий син, то і мій син, — говорив щиро чоловік, а Діну аж на сльози пробирало. 

— Це Мішель тебе так навчив дефілювати? 

— Угу…я ж їду не для того, щоб опозорити його, а навпаки, щоб знали, що в нас в Україні є ще козаки, які в усьому вправні. 

— Ну ти неперевершений, Степанчику! 

— То відпустиш мене з ним на кілька днів?

— Звісно, — пригорнула до себе Степана Діна, — Артур би тобі подякував. 

— Так, мила. Малому треба допомогти. Він казав, що залишає свою модельну кар'єру і буде займатися тим же що й Артур. Ну і правильно вважаю. А йому треба допомогти з тими всіма документами та таким іншим, а хто йому допоможе? Йому допоможу я! 

— Я так тобою пишаюся, Степане! 

— Уяви просто… до мене сама його начальниця написала і запросила.

— Нічого собі…

— Угу, а ще знаєш що…сказала, що отой мій шрам на пів обличчя, то взагалі дуже навіть мужньо і в ньому весь мій шарм. 

— І має рацію та жінка. 

— Не знаю, я все життя своєї пики соромився через той шрам. Вважав себе страхіттям, а в Парижі…уяви..то вважають чимось вишуканим! Я в шоку, мила. 

Діна лиш привітно всміхалася і горнула чоловіка ближче до себе.

— Ще залишилося з Аленом та Софією розібратися, але то вже певно лиш одному Господу Богу під силу! Бо ті двоє, як каже Мішель, то вже є хаєст левел. 

— Хаєст що?

— Ну типу уже вищий рівень. 

— А може вони якось самі..Степанчику…— опустила голову на плече чоловіка Діна.

— Ну та най собі розбираються, мила, я ж не проти. І я навіть не проти їх стосунків, віриш? Просто хвилююся…моя хороша. Вони так самі дорозбираються, що обидвоє опиняться у задниці…ну або…у РАГЦі. 

###

Ну де опиниться Степан ми вже знаємо)) У Парижі)) А де ж опиняться ці двоє - Ален та Софія..у РАГСІ чи таки у іншому місці?))))