34. Нестерпний зухвалець Ален)

— Кицюню, як твій день? — почула Софія голос свого друга Алена у себе під вухом. Друг стояв позаду неї тримаючи стаканчик з гарячою кавою. Від цього їй потепліло навіть на душі. 

— Привіт, Алене, — потягнулася вона за кавою, але Ален забрав руку з напоєм за спину.

— Не так швидко, королево. Спершу вимагаю винагороду. 

— І яку ж? — хитро примружила очі Софа і заклала руки на грудях. 

— Поцілунок звісно, — хитро всміхнувся друг, — А то останнім часом усі твої поцілунки забирає Ден. 

— Ну Дена я цілую у губи, — намагалася забрати каву Софія, але друг вправно її переховував. 

— А я і не прошу у губи. У мене для цього є Христина, — зухвало заявив Ален, а Софі ці слова відчулися, як ляпас. 

— А у щоку…то будь ласка, — байдуже сказала Софія, цілуючи Алена у щоку. 

— Ось тримай заслужену каву, яку ти здобула такою важкою працею, — сказав друг з сарказмом у голосі. 

Ох, знущатися з неї, то завжди було частиною Алена. Софія хотіла щось з'їдучити у відповідь, але помітила Алена, що скривився і нахмурився. 

— Слухай виглядаєш якось не дуже, — взяла дівчина руки у боки, — Тебе щось болить? 

— Ні, все гаразд, — відмахнувся Ален, але було помітно, що це не так, по його спітнілому лобі. 

— Так, а ну кажи мені, що тебе болить? — підступила до нього Софія, і обійнявши допомогла присісти на лікарняну лавку. 

— Трохи живіт, не знаю…— сперся головою на стіну Ален, він виглядав доволі блідим. 

— А що ти їв? 

— Не знаю, снідав з Христиною у неї. Але то був звичайний сніданок….яйця з беконом, помідори…не пам'ятаю що ще…

— Може вона твої яйця засмажила, що ти так кривишся, — і собі скривилася дівчина, приставляючи руку до лоба Алена, — Або отруїла чим??

Ален на це лиш розсміявся. 

— Ну пункт щодо моїх….ти можеш перевірити хоч зараз, а по отруту…ну Софі..--- його брови зійшлися докупи та нахмурилися, – Ти ж знаєш, що це дурня, так?

— Гаразд, опиши свій біль, де саме болить…як?

— Не знаю…ниючий біль, е-е…в низу живота…

— То може ти чогось хочеш..ну як чоловік, а Христина тобі просто сніданок дала…— хмикнула дівчина.

— Ну, кицюню, — розсміявся крізь біль Ален, — Ти завжди така гостра на язик. Якщо чесно почало боліти значно сильніше, але коли я ось так піднімаю ногу, — продемонстрував Ален, — То трохи попускає…

— Я майже певна, Алене, що у тебе апендицит, — прикусила губу Софія. 

— І що то значить? — стривожено вирівнявся хлопець.

— Ну що треба робити операцію, — всміхнулася Софія, — І то вже сьогодні. Так давай заходь в ординаторську, міряй температуру поки, а поки схожу за королем цього хірургічного відділення — Макаром Вікторовичем. 

###

— Ох, дівулі, — спустилася Аліса з хірургії до своїх подруг у травматологію. Старша медсестра Тамара та молодша Віталіна, як завжди були на пості, — Ви вже знаєте, що до нас Ален поступив, так? 

— Ален? Друг Софії Артурівни? — перепитала Віталіна.

— Так, саме він, — всміхнулася Аліса прикушуючи нижню губу, —  Апендицит в нього короче, будуть оперувати за кілька годин. А я тільки що ставила йому клізму…і кажу вам, я багато срак передивилася за життя, але такої пружної срачини ще не бачила ні в кого! 

— Клізму мені до рота, — нахмурилася Віталіна, – Чого ж ти нас не покликала??

— А як ви то собі уявляєте? Що я що приведу орду, щоб хлопцю одне місце промити? — розсміялася Аліса, — І взагалі, його ще ж треба в іншому плані до операції підготувати, — хитро всміхнулася медсестра, а затим витягла з кишені халата одноразовий станок, — То ж я сьогодні роздивлюся цього Алена з усіх сторін, — сказала, а всі медсестри дружно зареготались.

— А може цей…махнемося відділеннями на сьогодні? — запропонувала Віталіна.

— О це вже ні, я все сама, своїми руками, — потерла долоні Аліса, — Ох, і я тепер розумію, чому Софія Артурівна до нього не байдужа. 

— О, а якщо це так, то вона тебе до того місця і близько не допустить, — реготнула Тамара, — Сама все зробить, кажу вам! 

— Так в неї ж цей красунчик Ден є, — відмахнулася Аліса.

— Ден то є, а почуття до Алена теж можуть бути і якщо вони є, то не бачити тобі, Аліска, делікатних місць Алена. 

Раптом двері ординаторської відчинилися і з них вийшла Софія. Медсестри голосно зойкнули і зобразили здивування, мовляв, що ви тут робите? Ви ж сьогодні в хірургії!

— О, Софіє Артурівно, доброго дня, забули щось у нас? — хитро всміхнулася Віталіна.

— І вам доброго дня, так…тобто ні…гарного дня, — хутко сховалася за дверима відділення Софія.

— Ну що ви думаєте вона все чула? — запитала Віталіна подруг.

— Судячи з її реакції це сто відсотків, — розсміялася старша медсестра, — Скоро довідаємося, чи ці двоє просто друзі…ну-ну, зуб даю, не бачити нашій Алісі нічого там. 

— Добре, що хоч дупу встигла роздивитися. Ох, кажу вам дівчулі, таких я ще не бачила за життя! — знову розсміялася Аліса. 

###

— Соф…Софі, — тримаючись за живіт йшов до неї Ален. Це надзвичайно смішило дівчину, але вона стримувалася, — Скажи но мені, чого мені …цей, якусь клізму ставили? 

— Гмм…дай подумати, Алене, — хитро прищурила очі Софія, — Напевно, тому що я тобі її назначила? — розреготалася Софія. 

— За що, Софі? — зробив страждальний вигляд Ален, — За ранішню каву?

— Алене, це стандартна процедура перед операцією. Ніякої помсти, — хихикнула, — До речі, пройдіть, будь ласка, до маніпуляційної, нам з вами треба ще одну процедуру зробити, — відкрила перед другом двері Софія.

— Яку? — нахмурився Ален.

— Заходь туди та закривай двері, Алене! — закомандувала Софія, хитро всміхнувшись. 

Ну а що!? Лише йому її соромити, зараз буде тобі, Алене! Зараз ти червонітимеш і пітнітимеш ще більше. 

— Лягай на канапу і цей…знімай штани, — витягла поворотним рухом з кишені халата одноразовий станок.

— Кицюню, а це хіба не робота медсестри чи кого там? 

— Ну, знаєш, Алене, інтерн у лікарні вважай те саме, що медсестра і санітарка навіть, — перетяла плечима Софа, ледве стримуючи сміх, — На таких як я…усю чорну роботу звалюють.