29.2 Поговори зі мною

— Упс, — скривила винно губки Христина, споглядаючи за тим як Ален закинув голову назад і важко зітхнув. Було помітно, що настрій в нього не найкращий,  — Я хотіла допомогти, але здається все лиш зіпсувала. 

— Та забий, Христин, — шубовснув коло неї на лавку Ален, розтираючи обличчя долонями. 

— Але твій батько несправедливий з тобою, Алене! А ти, я певна, знову мовчиш і не видаєш її, — боляче різала по живому дівчина, — А я ще тоді тобі казала, що нічого у вас з нею не вийде, — легко торкнулася плеча хлопця. Цей жест передавав її співчуття, але не жалість. 

— Ти завжди була для мене більше ніж партнерка по танцях, — поглянув Ален на її долоню, а потім поцілував за пальці.

— Очевидно, що так, — розсміялася дівчина, — Інакше став би ти пропонувати мені бути ще й партнеркою по житті? 

— Ти завжди ідеально мене розуміла, відчувала і приймала таким яким я був.

— Я просто любила тебе, Алене, — скупо всміхнулася Христина у відповідь. 

— Я теж тебе любив, — відповів хлопець дивлячись їй в очі.

— Не так сильно. Не так як її…Проте, якщо говорити в порівнянні, то виглядає, що не любив зовсім, — здається в дівчині говорили старі образи, Ален відчув це в інтонації її голосу. 

— Христин…я..

— Нічого не пояснюй, Алене, — зупинила його Христина приставляючи долоню йому до губ, — Я вірю, що любив. Чесно…вірю в те, що між нами була своя історія. Але ти обрав любити бурю, а не тиху гавань. І я..не можу тебе за це засуджувати…

— Нагадай…— взяв дівочу долоню до своїх рук Ален, — Чому ми не одружилися?

— Бо твоя королева за три дні до нашого весілля прийшла і заявила тобі, що любить тебе, — розсміялася дівчина, і в цьому її сміхові Ален нарешті розчув легкість і невимушеність. Христина це пережила і відпустила. А він певною мірою досі не міг…

— З тобою мені завжди було легко і невимушено. А ще у нас були стабільні поцілунки, — швидко притягнув до себе дівчину Ален, – І вони мені дуже подобалися.

— Очевидно, що так, — знову розсміялася Христина, — Бо інакше став би ти цілувати мене як тільки побачив? — ткнула вона йому своїм пальцем по носі. 

— У нас з тобою завжди була чесність у стосунках. Ти завжди говорила те, що думала. Я розумів тебе…

— Будь ласка, Алене. Не починай порівнювати наші з тобою стосунки, зі стосунками які у тебе з Софі. Бо це і близько не стояло поруч…і ти це знаєш! 

— Згоден, тому…тому…давай краще цілуватися, — хитнув головою Ален, а його чуприна хитнулася разом з ним у такт вітру.  

— Хоч ти й робиш це через свій відчай, проте, — зухвало підняла брову, — Проте мені однаково, бо я теж люблю тебе цілувати…досі. 

Ален хитро прихилився до її обличчя, але в міліметрах від своїх губ Христина зупинила його і додала: 

— Але не думай, що я досі люблю тебе. 

— Підходить будь-який розклад, — прошепотів Ален, а потім продовжив те, що зіпсував його батько. 

— Але, Алене, може ти розкажеш, що сталося? — відсторонила від себе хлопця Христина, проте той знову припав до її губ, — Чи ти так і будеш цілувати мене весь вечір? — захихотіла знову відсторонившись. 

— Обираю цілувати тебе весь вечір, — лиш відповів Ален, притягуючи до себе колишню наречену. 

— Я не хочу лізти тобі в душу, Алене. Я знаю, що ти це не любиш, — зупинила його Христина торкнувшись своєю долонею його грудей, — Але ти знаєш, що мені можна довіряти. Просто поговори зі мною…як колись. А хочеш потанцюємо? – додала всміхнувшись, — Чого хочеш, Алене? 

— Я думав, що зможу знести будь-яку її примху, та її примхи уже не такі якими були у дитинстві, — гірко посміхнувся, — Нинішня має ім'я Ден.

— О то в неї є хлопець? 

— Так і у них все серйозніше ніж я припускав…ніж можу витримати, Христин. 

— Ти терпів все це уже Бог зна скільки часу, Алене, — розсміялася Христина, — Але вона не зможе без тебе…я певна. 

— Я уже не певен. 

— А знаєш, мені здається, що наша з тобою угода піде на користь обом нам. Хоча знаєш…ти правий, навіщо говорити, те що ти обрав значно краще, – всміхнулася дівчина, — А опісля підемо танцювати до мене в студію. 

— Згода. 

###

— Дін, кохана, ти вже готова? — запитав Морозний, коли зайшов до помешкання друга.

— О, привіт, друже, — зустрів гостя Артур, привітно простягаючи руку для привітання. 

— І тобі привіт, брате. Артуре, ти би цей…був уважнішим до своєї доньки, — намагався делікатно почати розмову Степан.

— А що не так з Софією? — з'явилася в коридорі Віра та Діна. 

— Та..все так…просто я цей..бачив її там з Деном. І вони цілувалися, просто посеред міста.

— Ого, який злочин, скажи, Артурчику, — хихикнула Віра, підійшовши до свого чоловіка і поцілувавши його. 

— Степане, а що власне не так? — перетяла плечима Діна.

— Та як що не так? А де якась норма поведінки, культури, зрештою? Якби то був мій…— син хотів сказати Степан, але враз прикусив язик, згадавши про Алена та Христину, — Короче, я вам як батькам сказав, а ви собі…ай та матінко рідна, от весь час я лізу не у своє діло! — махнув рукою чоловік роздратовано, — Але ми цей…маємо трохи наглядати за своїми дітьми. 

— Аякже, особливо тримати свічку, коли вони зухвало цілуються на людях, — хитро примружила очі Віра, а Степан зиркнув на неї з-під лоба. 

— Діночко, люба моя…ходімо додому, — сказав беручи дружину за руку.

Усі лиш перезирнулися за спиною Степана і тихенько хихикнули. А сам чоловік, взявши Діну під руку, пішов додому, дорогою молячись, щоб знову не зустрітися з дітьми. Як то кажуть краще очі хай не бачать, щоб серце не боліло! Та й дружині точно не варто споглядати за тією розпущеністю.

— Степанчику, ти уже пів дороги мовчиш…Усе добре? — пригорнулася міцніше до чоловіка Діна. 

— Так…так, — обійняв дружину за плечі Степан, — Просто важко на душі, мила. Ніби хтось кинув мені туди тяжкий вантаж…ще й нахаркав щедро.  

— Тоді поділися зі мною цим вантажем, – всміхнулася дружина, — Я розділю його з тобою.