28. Фейкова парочка

Софія тихенько хихотіла собі під носа. Серце тривожно завмирало від очікування. Теплий стаканчик кави грів її долоні. Раптом вона відчула як кулончик з перцем чилі легко здавив її шию, адже хтось притягнув її до себе за підвіску. 

— Вибачте, мені моє зухвальство, але у вас такий звабливий вигляд ззаду, що я не втримався, — почувся шепіт Дена над дівочим вухом. Відразу за шепотінням тіло дівчини вкрилося мурахами. Тож Софія швидко розвернулася і стикнулася з хлопцем губи в губи. Їй подобалося його цілувати, при цьому хапаючи за шию і пестячи волосся. 

— Пробачаю, Дене, — провела пальцями по його губах Софа, — Навіть заохочую обійняти мене і вести так, аж до самого дому. 

— Це з радістю.

— То як тобі моя мама? 

— Вона дуже схожа на тебе, мій солодкий перець чилі. Така ж красива, але гостра на язик. 

— Є таке, Дене, — розсміялася Софа, тулячись до парубка поруч ближче. 

— Я спитав у неї дещо…те що не наважувався запитати у тебе.

— І що ж саме?

— Я запитав… чи ти коли-небудь зустрічалася зі своїм другом Аленом, — винно всміхнувся Ден, при цьому почухавши потилицю.

— І що ж вона сказала? — хитро примружила очі Софа.

— Ну…вона сказала, що ви з ним ніколи не були парою. 

Софія розсміялася і відповіла: 

— Чому всі навколо думають, що ми з ним більше ніж просто друзі? Але якщо по правді, то ми з ним були в статусі хлопця і дівчини… — видно було, що це зачепило Дена, і він знітився, — Але всього лиш один день, і то тому, що я його про це попросила, — розсміялася Софа.

— Типу фейкова парочка? 

— Угу, типу того, Дене…

— Розкажеш? 

###

— Ну, Алене!? Ти міг хоч квіти купити? — роздратовано пирхнула вісімнадцятирічна Софія, коли до неї підійшов її друг.

Ален лиш повів бровами.

— Кицюню, про таке треба завчасно попереджати, — розвів хлопець руками.

— Знервував мене вже з першої секунди! Не знаю, як мені зображати закохану у тебе, якщо ти мене так дратуєш! — лютувала дівчина визираючи подругу.

— Це була твоя ідея. 

Софія попросила друга зіграти роль свого хлопця. Високий, симпатичний, стриманий, а головне старший за неї на сім років друг видавався дівчині ідеальною кандидатурою для цієї ролі. Адже, сталося так, що її одногрупниця стала зустрічатися з хлопцем на якого були види у самої Софії. Той був крутеликом і популярною особистістю у медичному, тож такому на противагу міг був лише старший та поміркований. Софія звісно вдала, що образу на подругу і цього дружка не тримає…і що взагалі у неї давно інший кавалер, в якого вона по вуха закохана. Але їй дуже хотілося показати, що вона знайшла когось кращого! І ось цей кавалер прийшов на це подвійне побачення і навіть букет їй не приніс! Паразит! А от одногрупник її подрузі принесе, це вже точно. І вони цілий вечір сидітимуть навпроти, а ці троянди…чи щоб то не було, виколупуватимуть їй очі. 

— Ні, так не буде, Алене! — схопила його за руку Софія, — Поки їх немає, шуруй у квітковий і купуй мені квіти принаймні. Давай! — підпихнула Алена Софа. 

Ален лиш розвів руками та стримано всміхнувся. 

— Угу, гаразд. Але й спершу і ти мене поцілуй, як свого хлопця, — стовбичив навпроти неї Ален, заклавши руки на грудях. Це ще більше дратувало Софію, адже вона не бачила — йдуть її друзі, чи ні. 

— Ти геть знахабнів, Алене?! І відійди, а то я нічого не бачу! 

— І ні на крок не зрушуся, допоки ти мене не поцілуєш, — знущався Ален. 

Софія прийняла кілька спроб його попхати, але марно. Ален як та стіна, стояв горою на місці. 

— Ну добре, — зітхнула злісно, і потяглася до його щоки, на що Ален зупинив її перед самим своїм обличчям.

— Е ні, кицюню, таке я й так щодня маю. Справжні хлопець і дівчина, — шепотів він Софі на вухо, — Цілуються у губи. 

— Та що ж з тобою зробити, Алене! 

— Поцілувати у губи, ось що, інакше ніякого букету! 

Софія злісно зиркнула на друга. Вибору не було. Не те щоб вона не хотіла цілувати Алена…радше вона боялася це робити. Вона боялася цього конекту з ним. Занадто інтимного і занадто не дружнього. 

— Ти маєш мене поцілувати, а не я тебе, — всміхнувся Ален кутиком губ.

— Ти іди ти до задниці, Алене, знаєш? 

— Цілуєш чи ні? — хмурий погляд друга став чим раз ближчим до неї. Ну щоб його, Ален вживався в роль її хлопця занадто добре! 

Кілька секунд вагань і Софія заплющивши очі потяглася до губ друга. А друг, очевидно точно збрехав їй про те, що цілувати його має лише вона, а не він. Бо Ален відповідав на її поцілунок і дуже навіть впевнено. 

— Ну все, — відпихнула Софа друга від себе, — Відлипучшся!! 

— Ого, а це чому ж, Софі? У вас так гарно і пристрасно виходило, — почула Софа смішок подруги, що підійшла до них, тримаючись за руку зі своїм хлопцем. 

Подругу звали Ріма, а її хлопця Стасом. Ріма тримала в руках букет троянд, як і припускала Софія. 

— От, і чого ти добився, Алене? — злісно прошипіла на вухо другу Софа, — Тепер вона з букетом, а я без!

— Зате, ти з поцілунком. Хіба мій поцілунок не кращий за букет троянд? — прошепотів у відповідь Ален. 

Софія нічого на це не відповіла, лиш всміхнулася до парочки.

— Ріма, Стасе, привітики! Це ось Ален, мій…коханий.

— Як мед для вух, — прошепотів Ален Софії на вухо, а вона навіть на це обуритися не могла, — Приємно познайомитися, — простягнув Ален руку до нових знайомих. 

— Між вами так і вирує пристрасть, — всміхнулася Ріма, і пустила до них бісики очима, — По правді я ладна була повірити, що Софа приведе когось фейкового, але тепер я бачу, що ви цілком справжня пара. Скажи, Стасе!?