27. Гортензії для її мами

— Я перепрошую, чи можна поміняти вашу сумку на букет цих квітів? — почула Софіїна мати незнайомий їй голос. 

Віра озирнулася. Позаду неї стояв хлопець з букетом темно-синіх гортензій, її улюблених. У красунчику вона впізнала Дена. 

— А ви ж Ден? Хлопець моєї Софії? — всміхнулася Віра, простягаючи хлопцю пакет і забираючи квіти, — В житті ви ще гарніший ніж на фото, — підморгнула жінка. 

— Дякую, — несміливо всміхнувся співрозмовник, оголюючи свої манливі ямочки, — Ваша донька сказала мені, що у вас сьогодні день народження, тож я вирішив не втрачати нагоди познайомитися з вами. 

— Дуже рада знайомству, Дене, — простягнула Віра хлопцю руку. 

— І я радий, і вітаю вас. Ви виглядаєте неперевершено. Тепер розумію від кого Софія успадкувала таку красу.

— Поправді, то не лише моя заслуга, — розсміялася Віра, — А й мого чоловіка. Я би сказала, що Софія схожа на обох нас.  

— Може…чи можу я… пригостити вас кавою? — наважився запитати Ден. 

Хлопець несміливо пхав руки в кишені та недолуго всміхався. Віра подумала, що це трохи по-дитячому. Її це смішило. Але водночас юнак виглядав щирим і це змушувало йому симпатизувати. Жінка подумала, що він чудово підходить Софії, адже все-таки був сміливим, попри свою сором'язливість. 

— Звісно, буду рада з тобою поспілкуватися, — відповіла вдихнувши запах улюблених квітів. 

— Скільки тобі років Дене? 

— Двадцять один, — стис губи в тонку лінію юнак. Було помітно, що він хвилюється щодо того, як сприйме його такий ранній вік мати дівчини. 

— Ну і прекрасний вік, Дене. Ох, де ж мої двадцять один? — сміялася Віра, намагаючись подарувати цій розмові легкої та невимушеної ноти. 

— Вибачте, страшенно хвилююся, — зізнався Ден, — Тому й поводжуся як підліток, і можу інколи говорити, чи робити щось недолуге. По правді це мій перший досвід знайомства з батьками дівчини. 

— Ну воно і нормально, Дене. Було б значно гірше якби у вас за плечима був н-досвід таких знайомств, — жартувала жінка, водночас намагаючись підтримати співрозмовника, — Або що гірше ви б поводилися, як якийсь нахаба. Щирість це найкраще чим можна підкорити незнайому людину. Повірте, знаю з досвіду, — зробила діловий вираз обличчя Віра, — То може сюди зайдемо? — вказала Віра на якийсь рандомний заклад рукою. 

— Як забажаєте, — всміхнувся їй Ден, відчиняючи двері закладу. 

Всередині було небагато людей, і це створювало ще більш близьку атмосферу між ними. 

— Завжди думала, Дене, що хлопці з такою миловидною зовнішністю як твоя, страшенні бабії, і несерйозні у стосунках. Але ти справляєш враження цілком адекватного хлопця…Ти ж не проти, що я до тебе на ти?

Ден лиш всміхнувся кутиком губ на таку заяву Софіїної матері, затим почухав потилицю і простягнув жінці теку з меню.

— Тепер я розумію що мала на увазі Софія коли казала, що її мати, то жінка з перцем. Ви доволі прямолінійна і дійсно відкрита. Та знаєте, — зізнався Ден, — Ви не перша хто так думає. Та запевняю вас, що ваша донька у мене одна єдина і я її щиро люблю. 

— Це твоє перше кохання? — хитро примружила очі Віра.

— Так, — легко нахилив голову на бік Ден.

— Тоді охоче тобі вірю, хлопче, — розсміялася Віра.

— А ваш чоловік теж був вашим перший коханням? — поцікавився Ден, а Віра на мить напружилася. Це було помітно по її пальцях, що стискали меню занадто чіпко. 

— Ні…на жаль між перший хлопець загинув. 

— Вибачте, не хотів тривожити якісь ваші болючі спогади, — знітився юнак.

— Нічого, — сумно всміхнулася Віра, — Це було дуже давно. І якби так не трапилося, я б не зустріла Артура і не народила Софію. Мабуть, все у цьому житті буде, як має бути. 

— Помітно, що ви свого чоловіка любите.

— О так…несамовито, — в очах Віри знову було і тепло і сум водночас. Ці два різні почуття здавалося були неподільними в її очах, — Та не будем про сумне, Дене…розкажи краще щось про себе. 

До них підійшов офіціант і вони зробили замовлення. 

— Що саме вас цікавить? — запитав Ден, відклавши меню на бік. Тепер він сидів прямо навпроти Віри і почувався більш впевнено.

— З якої ти сім'ї? Хто твої батьки, чим займаються? — запитала Віра, а потім додала: — Не подумай, що я меркантильна, хоча поправді дехто вважає мене саме такою по сьогоднішній день, — закотила жінка очі, — Просто мені важливо знати в яку сім'ю потрапить моя донька, якщо у вас, звісно, все складеться. І все ж, маю сказати, що мені важливо, щоб вона мала все необхідне і більше того, Дене. Розумієш, Софі, у нас дівчина з характером, і з дитинства батько нічого для неї не жалів. 

— Хочете сказати, що вона трішки капризна? — всміхнувся красунчик.

— Ну зовсім трішки, — зобразила жінка пальцями дрібку і розсміялася.

— Я не з бідної сім'ї, якщо ви про це…

— Дене, я не …я сама з сім'ї взагалі неблагополучної, розумієш? І я знаю як це коли немає що їсти, коли люди в залежності і таке інше, — ніби виправдовувалася жінка, та Ден, здається її цілком розумів. 

— Я не подумав нічого погано про вас, коли ви це запитали, — торкнувся хлопець її руки, — Не хвилюйтеся. Я цілком розумію ваше хвилювання. 

— Дякую, — зітхнула Віра з полегшенням. 

Їм принесли два капучино і ще по шматочку торта “Опера”. 

— Батько у мене пілот рівня ATPL (Airline Transport Pilot Licence). Це означає, що він може керувати як приватними вертольотами, так і літаками. Для цього треба мати великий досвід. 

— Ого, це серйозно, — щиро здивувалася Віра. 

— Так, — всміхнувся Ден, — Та останні кілька років він відкрив власне агентство і має CPL (Commercial Pilot Licence), себто він пілот-комерсант. Працює сам на себе, перевозячи різних багатих шишок куди їм заманеться. 

— Звучить і захопливо і страшно водночас, — всміхнулася Віра.

— Насправді нічого не легального, — заспокоїв її Ден, — Просто бізнес, — повів плечима юнак.