25. Атомна бомба Ален-Софі)

Софія зачинила за собою вхідні двері та опершись на них, всміхнулася сама до себе. Її серце все ще гупало у грудях від пережитого, а в одній руці був букет квітів, назву яких вона навіть знала. 

— Донечко, ти останнім часом стала повертатися додому так пізно, — почула дівчина голос батька, якого не помітила. 

— Таточку …таточку, — у Софії був пречудовий настрій. Тож взявши батька за талію, вона хотіла танцювати з ним вальс прямо тут у коридорі. 

— Хочеш потанцювати зі мною, моя королево? — схопив її у свої обійми Артур, — Ну давай, — закружляв батько з донькою, — До речі, букет чудовий, Ден подарував? 

— Угу, — опустила Софа голову на батькові плечі. 

Кілька хвилин вони так кружляли мовчки, насолоджуючись компанією один одного. Софія почувалася щасливою у ці миті. Вона воліла б щоб цей день тривав вічність…і не закінчувався ніколи. Допоки Артур не сказав:

— Соф…тебе там…

— Таточку, я закохалася, — не дала сказати батькові донька, — Уявляєш? Я, твоя холодна королева, здається закохалася…

— Нічого собі, моя маленька. Та я дуже радий бачити тебе щасливою. 

— Так і є таточку, так і є, — щиро відповіла Софія, розриваючи їх танець і прямуючи до дверей свої кімнати. Але відчинивши їх вона на мить завмерла. Там був Ален? 

— Алене, а ти що тут робиш? — всміхнулася тепер вже до друга Софа.

— Ален приходив до мене, Софі, — відповів замість хлопця Артур. 

— До тебе? — хихикнула собі під носа Софія, — І про що ж ви говорили? 

— Так, про всяке різне, — наче вирішив уникнути відповіді Артур.

— Я вже, мабуть, піду…пізна година і.., — погляд Алена зупинився на квітах, які Софія тримала в руці. Там були лілії й ще якийсь сорт квітів.

— Ні, Алене, ти залишишся, — заштовхала його за груди назад у свою кімнату Софія, — І будеш слухати, яке чудове побачення придумав для мене Ден.

— Мила, а може ти розкажеш це своїм подругам? — запропонував Артур. І що це батько робить? Намагається врятувати Алена від її балачок? Ну вже ні, Ален слухатиме її. Слухатиме свою королеву, о так. Все, як слухала і вона колись…

— А Ален і є моя найкраща подруга, — всміхнулася кутиком губ Софа і зачинила двері до своєї кімнати. 

— Значить закохалася, кицюню? — запитав її друг, коли вона поставила букет у вазу. У голосі Алена не було нічого, у цій фразі навіть не було навіть інтонації. Ні злості, ні заздрості, ні роздратування! Типовий праведник Ален. — Ну ти ж чув, — стенула плечима Софа і поправила кілька лілій руками. На її обличчі все ще була ця дурнувата посмішка, яка не сходила з неї весь вечір. 

— То тепер моя королева дозволяє мені влаштувати своє особисте життя? 

“Що!?”. Це запитання Алена ввело її у ступор. Тобто, він не спитає у неї про деталі, не поцікавиться нічим, а питає за себе? Йому абсолютно байдуже, що сталося сьогодні!? Холодний, бездушний. Та пішов він до задниці. Так, саме там йому і місце!! 

— Про що ти, Алене? — заклала руки на грудях Софа. От так, її погляд палав, як той гострий перець чилі. Її роздратування було помітно неозброєним оком. Не те, що Ален, дулю з маком розбереш, про що він думає! Чи думає він взагалі, чи відчуває він щось взагалі?? 

— Ну ти відпустиш свого раба з твого рабства? — всміхнувся хлопець. Він виглядав спокійним, занадто врівноваженим, — Я знаєш, теж хочу бути щасливим, — підморгнув. 

— Ні! — ця відповідь вирвалася з неї швидше, ніж вона встигла подумати. Обурення клекотіло у ній настільки, що вона не могла його приховати, чи замаскувати. 

Вона чекала, що друг зараз почне обурюватися, але натомість він сказав:

— Кицюню, ходи сюди, — важко зітхнув він і розпростер свої обійми для неї, — Чуєш? — і цей його голос з нотами захриплості та низького тембру, — Послухай, моя королево! — почав говорити Ален їй на вушко, коли Софа сіла йому на руки, — Ми виросли… у кожного з нас своє життя. Я вже дорослий чоловік, який не може виконувати всі твої капризи…і…

— Не смій говорити зі мною, як з малою дівчинкою! — гаркнула Софа підриваючись з його колін, — Мене це нервує, Алене! Я теж вже не дитина! Ти бісиш!!! Нервуєш страшенно, Алене! Ну чому ти мене так дратуєш?! 

— Соф! Світ не крутиться навколо тебе! — і собі підвищив голос Ален, — Затям собі то нарешті…

— Світ хай собі не крутиться! — гаркнула Софія, — А твій світ, Алене, має крутитися навколо мене! Чуєш, навколо мене… 

Софія не встигала обдумувати, що вона говорить. Вона просто говорила, кричала. Так вона цілком могла істерити. 

— Ти просто розбещена дівчинка, яка нікого не любить окрім себе, Софіє! крім себе, Софі. Але я більше не піддакуватиму твоїм забаганкам. Ти не хочеш бути зі мною, і при цьому не хочеш, щоб я з кимось був, так? 

— Так, саме так, Алене! — з саркастичною посмішкою відповіла Софія.

— Так, не буде…

— Що? 

— Так, більше не буде! Більше нічого не буде, як хочеш лише ти, — підійшов Ален до неї настільки близько наскільки міг, — Або ми разом, кицюню, як рівноправні… або пішла ти сама до дупи, мала!  

— Ну і іди туди сам!! Втямити не можу ніколи, що у твоїй голові! — відпихнула від себе хлопця Софа, від чого він гупнув на диван. 

— У моїй голові?! – різко звівся звідти Ален, і знову підійшов до неї, — Ти сама ніколи не знаєш, чого хочеш насправді! Сказала — закохалася у Дена! Які питання до мене? — її друг цілком точно кричав на неї. Це було так незвично, так по іншому, і так боляче. Це було, на її погляд, так несправедливо! До задниці несправедливо! 

Вона прийшла, щоб розказати йому найкращі, найромантичніші миті зі свого життя, а він…а Ален, замість того, щоб радіти з нею, влаштував якийсь скандал. 

— Ніяких…, — скреготнула зубами. 

###

Мала Софійка тільки почула, як відчинилися вхідні двері, відразу ж побігла туди. Це її батько привіз зі школи Михайла та Алена. У них сьогодні був останній навчальний день в школі, а далі канікули. Ці канікули мала чекала нестерпно довго, бо для неї то означало, що окрім батька у неї з'являється ще два її особистих раба. Більші ставки у неї були на Алена, бо брат здавався занадто швидко і відшивав липучу малу за годину.  А от Ален був міцним горішком, і міг носити її на своєму горбі годинами, а потім ще дві години вислуховувати її дитячі балачки про принцес, рожевих поні й ще всякі дівчачі нісенітниці.