24.2 Я поверну тобі крила

Це запитання Дена змусило дівчину посміхнутися. Ні, вона не боялася висоти, радше вона боялася звідти впасти. 

— Ні. 

— Тоді поїхали, — схопив Ден за руку Софію і потягнув до своєї автівки. 

Десь за тридцять хвилин їзди, вони зупинилися і він приховав їй очі пов'язкою для сну. Вийшовши з машини Ден тримав її за руку й обережно він за собою. 

— Чудово, мій солодкий перець чилі. Хоч відверто твоя правда сьогодні попекла мої крила…трохи, — сором'язливо послухав потилицю Ден, — Та я однаково хочу піднятися з тобою в небо. 

— Ти вмієш літати? — загадково всміхнулася Софія, — Чи ти Бетмен, і ховаєш костюм супергероя у шафі? 

— Хто твій батько, Софіє? 

— До чого ці запитання, Дене?

— Я знаю, що він власник салонів з автівками. 

— І? 

— Мій теж володіє, залізними машинами. Але ті, які мають крила. 

Софія відчула, як Ден зняв з неї пов'язку. Перед нею був вертоліт. Справжня залізна пташка з крилами. 

— Ми що полетимо на цьому? — Софія здивовано закусила нижню губу. Їй видавалося, що це все не правда. Що це можливо сон і вона зараз прокинеться. Але ж ось стояв Ден, ось був вертоліт. Ось було небо, що кликало до себе тих, хто мав крила. 

— Так, якщо не боїшся, якщо довіряєш мені…якщо хочеш повернути свої крила разом зі мною. Якщо хочеш бути моєю королевою. 

— Хочу…але хто нас підійде в повітря? Твій батько? 

Ден акуратно розвернув Софію у своїх обіймах. Його долоні сплелись на її талії, міцно притискаючи її до себе. Софія відчувала як Денове підборіддя опустилося на її праве плече. Софія ще не була в повітрі, але відчувала, що уже летить тут і зараз. Вона відчула як Денові долоні потяглися до її грудей, щоб відчути її серцебиття. 

— Ні…я хочу, щоб ця мить була лише для нас двох, Софі. Щоб усі твої крилаті мрії були лише про Дена, красунчика, який летів до тебе в день нашої зустрічі. І тепер він хоче, щоб ти літала разом з ним. Знаєш, гріх не навчитися керувати вертольотом, якщо твій батько пілот. У мене є ліцензія, — пояснив Ден витягуючи з кишені документ, — Я навчився літати, коли мені виповнилося шістнадцять, а в вісімнадцять уже отримав ліцензію, тож все, що потрібно для того, щоб підняти тебе в небо, це твоя згода і довіра мені, — Ден обережно розвернув дівчину до себе і дивлячись в її очі запитав: — То ти віриш мені? 

— Я вірю тобі, Дене, — відповіла Софія і притягнувши свого красунчика за шкірку вп'ялася в його вуста поцілунком. 

Між їхніми силуетами коливалася підвіска з маленьким перцем чилі, допоки інший перець чилі танув на губах Дена у поцілунках. Її гострота розчинялася з кожним новим поцілунком, і залишала по собі лиш присмак солодкавості. 

— Полетіли, моя королево. Час повернути тобі трон, разом з залізними крилами, які тепер тобі ніхто не зможе підрізати, — підморгнув Ден і взявши Софію за руку повів до залізної пташки, – Отож, знайомся, це моя красунечка Robinson R22, але я її називаю Рікі, хоча правильно, мабуть, називати його Робі, — легкі дверцята відчинилися, — Проходь, – подав їй руку Ден, щоб Софія змогла залізти в салон, — Як бачиш, тут лише два місця – для пасажира та пілота, себто для тебе і для мене. 

Софія з захватом роздивлялася салон та панель управління, що була перед нею. Салон був доволі компактним. Крісло пасажира та пілота були зовсім поряд. Вони були обтягнуті чорною шкірою. Ден же спостерігав за нею, і лиш всміхався, радіючи з того, що зміг її порадувати. 

— Ти точно вмієш цим керувати, Дене? — запитала Софа, коли Ден сів поруч і взяв її за руку.

— Боїшся, що цього разу я можу поламати ноги тобі..ну якщо ми рухнемо? — оголив свої ямочки Ден, але ймовірно Софія очікувала від нього серйозної відповіді, а не жарту, — Моя прекрасна королево, не хвилюйтеся, з пілотом Деном ви в цілковитій безпеці. Я не підніму вас у небо, щоб потім скинути на землю, — сказав Ден, — Ти віриш мені? 

— Вірю…— прошепотіла Софа, і Ден всміхнувся їй, зафіксувавши ремені безпеки, що йшли через її плечі та защібалися на поясі. 

— І цим теж? — перевела Софа погляд на багатофункціональну панель.

— І цим теж, моя королева, будь певною. Ден почав показувати на прилади руками та пояснювати, що до чого, щоб Софії було спокійніше, — Великий штучний горизонт – це прилад, що показує нахил вертольота. А тут альтиметер, тут варіометр — показує швидкість набору або зниження висоти, швидкомір, компас або гірокомпас. Ну а внизу, — Софа перевела погляд до педалей разом з Деном, —  перемикачі, тумблери, індикатори. Між сидіннями — це довгий циклічний важіль, вважай це кермо яке я триматиму руками під час польоту, тож вибачай, твою руку, триматиму опісля, — підморгнув дівчині красунчик, — Ліворуч біля мого сидіння — колективний важіль, регулює висоту. Мій солодкий перець чилі, повірив в те, що я вмію цим керувати? — всміхнувся хлопець. 

— Довіряй, але перевіряй, знаєш таке…— схвильовано зітхнула Софія.

— Ну то летимо перевіряти…

Він одягнув на Софі та себе спеціальні навушники з мікрофоном, і такі ж на себе. І ще окуляри. 

— Твоє волосся треба зібрати, Софі. І ще вдягти ось це, — простяг він їй куртку. 

Ден кинув на неї швидкий погляд через авіаційні окуляри й увімкнув гарнітуру в навушниках. Лопаті над головою почали розганятися — і крізь вікна кабіни залунало глухе «вжжж», яке перетворилося на рівномірний ритм. Робінсон R22 завібрував, і вони повільно відірвалися від землі, здіймаючись у небо.

А далі Софія відчула себе наче в казці. Місто було наче мініатюрна версія себе. Ці маленькі, навіть крихітні будиночки, зелені маківки дерев, залізні виточки колій, машинки-мурашки, що повзуть в цьому безмежному потоці. Дівчина повністю відпустила свій страх, і просто з захватом спостерігала за всім цим. А ще за Деном, який створював для неї всю цю красу. 

— Дене…я хочу кохати тебе, — прошепотіла вона у свій мікрофон, що стирчав прямо над її губою. 

Після цього вертоліт різко смикнув, і її серце на мить завмерло.