20. Піца з ананасами для її величності))

— Може замовимо піцу з ананасами? — хитро примруживши очі запропонувала Софі Алену, — Бо схоже мій брат трохи втратив себе, — глянула на Мішеля з ворожістю Софа, поки той залипав коло барної стійки, теревенячи з якоюсь офіціанткою. 

— Кицюню, що не так? — опустив меню Ален, — Тебе це дратує? Ти ревнуєш? 

— Ну просто Мішель і офіціантка з піцерії, — пирхнула Софа.

— Не всім бути власниками салонів з крутими тачками, як твій тато чи брат, Софі, — суворо глянув на подругу Ален, — А якщо вони поладнають, — глянув в сторону “парочки” друг, — То вона цілком може стати адміністратором того ж салону, — підморгнув, — Ну якщо захоче, — усміхнувся, а Софія злісно на нього зиркнула.

— Іди ти…

— Не піду, — спокійно повернувся до меню Ален, — Бо я уже прийшов на піцу з тобою і з Мішелем. 

— Вона мені чомусь не подобається, — знову втупилася у брата Софія.

— Ти просто ревнуєш, кицюню, от і все. 

— Угу! Тому радій, що там Мішель, а не ти. 

— Мене б ти ревнувала ще сильніше? — вигнув губи у посмішці Ален, — Кицюню, я не можу бути усе життя твоєю конячкою, на якій ти їздитимеш, розумієш?

— Ні! — зухвало склала руки на грудях Софа.

— Вередливій принцесі варто усвідомити, що світ не обертається навколо неї, — спокійно пояснив Ален.

— Я так не думаю…

— Кицюню, колись я все-таки одружуся, і твої дитячі витівки більше не спрацюють, — сказав Ален дещо суворіше і без посмішки. Софію ж це неймовірно роздратувало. Тож вона цілковито перевела свій гнів від незнайомої офіціантки на знайомого їй Алена. 

В цей момент до них підійшла інша офіціантка і запитала, що вони будуть. 

— Мені піцу з ананасами, і молочний коктейль, — зробила замовлення дівчина, а Ален лиш невдоволено похитав головою.

— Соф, ти це будеш їсти? —  вирішив перепитати.

— Аякже, Алене, з'їм усе до останнього кусочка! 

— Угу, мені, будь ласка, бургер, — посміхнувся офіціантці Ален, а обличчя Софія аж позеленіло, — Ні, краще два, — додав Ален, поглянувши на Мішеля, що все ще залипав коло стійки. 

— Вирішили йти на піцу, а ти замовив бургер, — не придумала до чого ще причепитися Софа. 

— Кицюню, ти наче уже змила оцю твою маску, а однаково виглядаєш як Грінч, — делікатно всміхнувся друг, — Тобі треба трішки видихнути ті токсичні гази, що засіли в тобі, — це Ален вже додав з вкрай серйозним обличчям. 

— Ти не одружися допоки я не вийду заміж, Алене, — несподівано заявила Софія. Здалося дівчині, що ця заява на кілька секунд ввела Алена у ступор, але за тих кілька секунд він знову сидів зі своїм “фірмовим” обличчям. 

— І хто ж так вирішив? — запитав байдуже.

— Я, — так само байдуже відповіла Софія. 

Щось на це Ален відповісти не встиг, бо до них повернувся Мішель. Спочатку хлопець глянув на Алена потім на сестру, а тоді сказав:

— Соф, а ти точно стрільнула йому у висок іграшковим бластером? — стриманий вираз обличчя, — Бо таке враження, що ти таки винесла йому мозок по справжньому, — розсміявся Мішель.

— А мені здається, братику, що це тобі встигли винесли мозок! — огризнулася Софія, натякаючи на занадто довгі розмови з офіціанткою. 

— Їй-Богу, Алене, я не знаю, як ти з нею ладнав з самого дитинства, — всміхнувся Мішель до друга, — Я хоч відпочив у Франції від цього ціанистого калію в дівочій особі. 

— Якщо з її високістю поводитися гідно, і періодично катати на спині, то можна отримати її милосердя, — пожартував у відповідь Ален, – Але сьогодні я явно в неї у не милості…, – глянув Ален на Софію, але вона відвернула обличчя, — До речі, ти взяв номер тієї дівчини? — перевів Ален погляд на офіціантку за стійкою. 

Мішель лиш вдоволено закотив очі та запитав: 

— Так, а піцу ми так і не замовити.

— Я замовила. Гавайську! — зухвало всміхнувся Софа, а Мішель скривився у три погибелі.

— Не хвилюйся, тобі я замовив бургер, — сказав Ален, і друзі потисли один одному руки.

— Чудовий вибір, — підтримав Алена Мішель, — Це я не про тебе, сестричко. 

— Ви коли обоє разом, то ще нестерпніші за мене, — всміхнулася Софія і демонстративно надула щічки. 

— Що ж…здається у всіх налагоджується особисте життя, окрім мене, — пробурмотів собі під носа Ален, спостерігаючи за тим, як Мішель знову захоплено всміхнувся до своєї нової знайомої. 

— Спитаю…може в Дена також є якась найкраща подруга, — пожартувала Софія. 

— Її величність дозволяє мені влаштувати своє особисте життя? — загадково здійняв брови Ален. 

— Ти мій друг, а не раб, Алене …і взагалі, можеш забути те, що я сказала тобі кілька хвилин тому, — відповіла Софія. 

— Ваші розмови ще гірші ніж піца з ананасами, — скривився Мішель.

— Ну то заткай вуха, братику! 

— З радістю! — всміхнувся до них двох Мішель, встаючи зі свого місця, — У наших тріо посиденьках я завжди був третім лишній. Та я часто третій лишній, і дядько Степан і ви всі завжди думали, хто ж зайвий у трикутнику Віра, Віка та Михайло. А я вам скажу! Зайвим завжди був я…— випалив брат і знову народився до стійки за якою стояла його нова знайома. 

— Що то з ним? — скривився Ален проводжаючи друга поглядом. 

— Яйця моциком придавило, — буркнула Софія, а друг тепер скривися знову, але від її фрази, — Та не зважай, його знову твої любі сестрички відшили, чи відшила…не знаю. От він…відчайдух, і кидається на першу ліпшу. 

— Соф…ти інколи буваєш нестерпною, знаєш, — дорікнув їй друг. 

— Не інколи, Алене, а часто…Але тобі особисто, подобається мене терпіти. Я знаю.

Так, вередливу Софі могли терпіти лише дві особи — її батько, і її друг Ален. І тепер вона сиділа за столиком і думала над тим, чи вистачить сил Дену витерпіти її. Чи буде він сидіти так само стійко, як от зараз Ален, і слухати її гості фрази про нього, брата, тата чи будь-кого іншого? 

— І не дивися так на мене…— буркнула Софія, — Якщо не заперечуєш, значить так воно і є…Алене.