17. Два "суперники" у травматології)) і один в венерології))

— От, скажіть мені дівчаточка, чому до нас в лікарню не занесе якогось режисера чи продюсера…скажімо. Та ми б йому стільки сюжетів розповіли, що він би став популярним на весь світ, — загадково говорила Віталіна, кавуючи з Тамарою Олександрівною та Алісою прямо на сестринському посту, — Може хоч би у якісь титри вписав нас, — розсміялася жінка.

— Ой, та перестань, — махнула рукою Тамара, тягнучись за пряником, — І щоб ти йому цікаво розповіла? Про того Толяна, що травматології переїхав у венерологію, через свою “любов” до пригод на одне місце? — після цього подруги дружно зареготались. 

— Що таки справді у венерологію поступив? — втішно закусила чай пряником Віталіна.

— Угу, мені завідувачка розповіла…нарешті довело його одне місце в потрібний пункт призначення! Я чула там такі букети, що ще півроку своїм тим місцем користуватися не зможе, — розсміялася старша медсестра. 

— Так йому і треба! Але про таке не те що не цікаво писати, навіть соромно говорити! — махнула рукою Віталіна. 

— Та що в нас сюжетів нема? — стала на захист сюжетів Аліса, — Он взяти хоч би Дена, — махнула вона чашкою з кавою в сторону дверей, з яких вийшов хлопець, — Чим вам не ходячий сюжет? 

— Точно не ходячий, — хихикнула до подруг старша медсестра. 

— А в протилежному кінці рингу..ну за класикою жанру, має з'явитися або Софія, або її друг Ален, — прописувала на ходу сценарій Віталіна і всі троє пар очей медсестер витріщилася на вхід до травматології. 

— Ну якщо ти сказала, що ринг…то має бути Ален, — зробила ставку старша медсестра, — І два суперники йтимуть на зустріч один одному…

— Один йтиме, а інший кульгатиме на милицях, — виправила молодша медсестра. 

Двері травматології рипнули й в них з'явився Ален. Медсестри перезирнулися і тихо захихотіли.

— Так, а де Глаша? — залпом зробила кілька ковтків чаю Віталіна, — Досі в палаті миє? А хто ж записуватиме?  

— Доброго дня, – підійшов до них Ален і привітно усміхнувся. Троє жінок всміхнулися йому у відповідь, але Тамара Олександрівна, як старша медсестра, все ж вирішила нагадати:

— І вам доброго дня, Алене Степановичу, але одягніть, будь ласка, бахіли, — її погляд суворо зупинився на ногах хлопця. Той лиш стримано всміхнувся і стенув плечима, потім повернувся до входу за бахілами. 

— Добре, що то не бачить Глашка, а то би точно цей не закінчив хепіендом, – винесла вердикт Аліса, а медсестри знову дружно захихотіли. 

— А Софія сьогодні тут чи…., — знову звернувся до медсестер Ален.

— Тут..у нас. Вона до завідувача пішла, але зараз повернеться, — прояснила ситуацію Тамара Олександрівна. 

— Обов'язково повернеться, вона ж має до Дена зайти. Він ж її теж чекає, — кивнула головою в сторону Дена Аліса.

Лиш тепер Ален помітив хлопця, що оперся на стіну в іншому кінці коридору, і витріщався на нього. 

— Можете скласти йому компанію, — запропонувала хлопцю Віталіна, — Гляди і ви з ним подружитися, а не лише Софія Артурівна. 

— Слушна порада, — кивнув у знак згоди Ален, — Смачної кави, і гарного дня, – додав Ален, прямуючи до Дена. 

— І правду каже Софія, — похитала головою у слід Алену Віталіна, — Такий правильний! Тому, леді, боксу не чекайте! 

— Ну..бахіли все-таки не одяг, тому як знати, — стенула плечима Аліса з хірургії. А медсестри дружно зареготались і повернулися кожен до свого напою, і лиш крадькома позираючи на двох суперників в кінці коридору. 

— Привіт, Дене, — простяг Ален хлопцю руку для привітання, — Як ноги? 

— Привіт, — відповів швидким рукостисканням Ден, — Одна уже робоча, інша ще у гіпсі.

— Ще раз вибач…за це, — скупо всміхнувся Ален і вино почухав потилицю, — Я правда не помітив тебе того ранку…

— Нічого, — з'явилася ямочки на обличчі хлопця, — Я сам винен. Втратив пильність…

— Може навпаки став занадто пильним до однієї дівчини? — легко турнув Ален Дена у плече. 

— Або так, — розсміявся Ден, — То Софія сказала тобі, що ми з нею…ну…

— Типу тепер хлопець і дівчина? — глянув з під лоба Ален, — Авжеж…— посуворішав він і знову оперся на стіну поріч. 

— Слухай…я знаю, що ви просто друзі. Але мені здається…— Ден на мить завагався, — Що ти ну…занадто часто знаходишся біля неї, — вичавлював з себе несміливими порціями хлопець доволі сміливі слова. Ален же як завжди мовчав і пильно дивився на Дена.

— Ревнуєш? 

— А повинен? 

— Як хочеш, — байдуже перетяв плечима Ален. 

— Я просто хотів сказати, що якщо вона тобі не подобається і ти не плануєш на ній одружуватися, то тримайся від неї…трохи далі…

— На дружній відстані? — глянув на “малого” Ален. Здавалося, що він намагався зберігати привітність, але було помітно, як вигравали його жовна. 

— Просто не муч Софію і…

— І чи не пішов би ти до дупи?? — не стримався Ален гаркнувши це дещо голосніше. Віталіна навіть дригнула з чашкою в руці. Всі троє медсестер знову дивилися на двох чоловіків в кінці коридору.. — Не тобі вказувати, що нам робити? 

— Та остигни ти, — зім'яв губи Ден і зобразив невинний погляд в сторону Віталіни. Махнув їй рукою, мовляв, все окей. Я в нормі, — Я просто хотів знати, що між вами. Тепер сам побачив. 

— І що ж ти побачив, малий? — навис над хлопцем Ален, як грозова хмара. Погляд був темним, непривітним. 

— Достатньо, — всміхнувся Ден, — Софія моя дівчина, а тобі вона подруга. Отож, і будь просто другом, Алене. 

Ален кілька хвилин стояв незворушно, дивлячись то на Дена, то на стіну навпроти. Тоді розтер скроні й важко зітхнувши сказав:

— Пробач, Дене. Маєш рацію, — прикусив губи чоловік, а Ден знову почав всміхатися, — Я погарячкував. Ти маєш слушність, — поплескав по плечі малого Ален. 

— Я просто…мені дійсно дуже подобається Софія, розумієш? І я справді хочу, щоб у нас з нею щось вийшло. Я, здається, заздрю тому, що ось зараз ти забереш її на обід, а я пообідаю лише її поглядом. Я хочу проводити з нею більше часу, ходити на побачення і всяке таке.