15. Вагончики "чух-чух-чух"

— О, я бачу, що хтось досі полюбляє американські гірки? — почула Софія голос Мішеля, як тільки зачинила вхідні двері. 

 Дівчина вирішила нічого не відповідати. Просто мовчки роззулася, і оперлася на двері. Заплющила очі. 

— Ален завжди так верещав, коли ми ходили на них, — наче сам з собою говорив Мішель, — Ааа…зупиніть. Зупиніть! Я зараз впісяюся! — корчив гримаси брат, намагаючись розсмішити сестру, — І для чого взагалі перти на атракціони, якщо вони тобі не до душі? Ааа…скажи мені, Соф? Що з тим малим завжди було не так?

Брат Софії підійшов до неї, і підпер і собою стіну поруч. Взяв за руку сестру. 

— Він просто боїться висоти, як і його батько, — не заважала на глузування брата Софа. 

— Ну так от і я про те! Для чого тоді було ходити на ті атракціони? А я скажу тобі, бо Ален завжди хотів показати, що він кращий. Що він перший! О так сеструхо, він завжди хотів справити на тебе враження! Щоб мала Софі потім пожаліла його, і сказала — Алене, ти такий молодець. Ти крутий! 

— Здається, так не личить говорити про свого друга, братику…, — зітхнула Софія, відлипаючи від дверей. 

— Мені не подобаються ті гірки, на яких він тебе катає останнім часом, Соф. Краще б на справжні атракціони зводив, але не ось це все…— покрутив пальцем коло виска Мішель. 

— Ти нічого не знаєш про нас. Тебе взагалі останні роки не було навіть в країні, тож заткайся! – фиркнула дівчина.

— Як чудесно, — розвів руками Мішель, — Дратує тебе Ален, а відгрібають усі інші. У цьому вся ти, Соф. 

— До чого тут Ален? — роздратовано буркнула Софія, — Я взагалі, щоб ти знав, з нинішнього дня, маю хлопця. 

— Красунчик Ден запропонував тобі зустрічатися? — вигнув задоволено у посмішці губи брат, на що Софія лиш всміхнулася і стенула плечима. 

— Ну що ж…схоже атракціони таки потрохи виїжджають з туманної колії твого мозку, — легенько постукав по виску пальцем Мішель сестру. 

— Мішелю, послухай себе? Що ти взагалі верзеш, — розреготалася Софія, — І до речі…мені сподобався Ден, — сказала цілком серйозно дівчина, — У нас з ним могли би вийти гарні діти…

— Чух-чух-чух, — примружив очі брат, — Вагончики поїхали. А Ален залишився з обдзюреними штанами. 

— Тобі треба лікуватися, Мішелю, — знову розреготалася Софія, закладаючи руку брата собі на шию, — У тебе не лади з головою. Послухай себе! 

— Будеш хавати, люба Софі? — відкрив холодильник Мішель. 

— Не знаю, щось по правді їсти не дуже хочеться. Але…схоже я все-таки поїм, – загадково всміхнулася Софія, залипаючи у свій телефон. 

— Ален поміняв обдзюрені штані на сухі та повернувся, щоб запросити тебе на вечерю? — після цієї фрази брата Софія запустила в останнього кухонний рушник. 

— Ти до нього безпощадний, братику, — реготнула собі під носа Софія, — Це взагалі то Ден. Він хоче замовити мені вечерю додому і запитує, що я люблю їсти. 

— Напиши, що роли. І щоб усі види Філадельфії, — розтер руки Мішель.

— Це ти у нас по ролах, — пирхнула Софа.

— Угу, а ти у нас…по роликах з під вагончиків. Чух-чух-чух…— знову реготав Мішель, а Софія дратівливо закочувала очі.

— Все ніяких ролів тобі, Мішелю! Може піцу з ананасами? — хитро примружила очі.

— О..ні..ні..будь ласка, Соф. Будь-що тільки не оте солодко-солоне збочення. Це ж…фу…От же ж ти, мене аж перетіпало всього. О…а давай щось з французьким вайбом. Може круасани солоні. Точно круасан Філадельфію. Ну а на десерт можеш макарони взяти. 

— Непогано, — вигнула губи Софія, і швидко настрочила Дену смс у відповідь. 

— Слухай, а цей Ден доганяючий малий! — запакував рота батоном Мішель, — Сподіваюся він замовить тобі круасанів з запасом, ну щоб ще мені дісталося. 

— Чому усі його називають малим? 

— Ну я не знаю, — одночасно жував батон і говорив Мішель, — Можливо тому, що він виглядає як яблуко-залепуха? – сказав, беручи зі столу фрукт, — От ніби уже їсти можна, але воно ще не доспіло, — поклав на місце яблуко Мішель, — Я певен, що він за тебе молодший. 

Софія нічого не відповіла лиш дивно повела підборіддям.

— Що справді молодший? — розсміявся брат, — Соф, чому тебе тягне у такі крайнощі? Один дзюркає у штані, бо уже старий як мамонт, а інший, бо ще малий і недосвідчений. 

— Все! Ти мене дістав, Мішелю, — роздратувалася Софія і вирішила піти з кухні. Їй в спину доносився спів брата: “чух-чух-чух”. 

Мішель вирішив не відставати від Софії, і йшов за нею по п'ятах. Його пісенька дзижчала у неї під вухом, як той набридливий комар, якого вже вкрай хотілося гепнути капцем. 

— Софі, я ж просто цей…хвилююся за тебе, мала, — зупинив розлючену сестру за лікоть Мішель. 

— Боїшся, що мені буде так як тобі? – зухвало вигнула брови дівчина.

— Так, гаразд, це було дуже навіть боляче, Софі… але справедливо, — гірко всміхнувся брат. 

— Це був удар нижче пояса, Мішелю, — заклала руки на грудях Софія. 

— Давай почекаємо круасани на кухні, добре? 

За пів години кур'єр і справді доставив їжу. І яким же було здивування Мішеля коли він побачив не просто подвійну порцію круасанів, але їх було аж п'ять штук. Три види солоних і два солодких. І ще коробочка з п'ятнадцятьма видами макаронів. 

— Ого, а Ден вкрай тямущий…і щедрий, – хутко додав Мішель, вхопивши перший ліпший круасан з коробки, — Треба ж таке. Це Філадельфія, – всміхнувся задоволено. 

Софія ж лиш всміхнулася сама собі і дістала французьку випічку. Приємна згадка про ямочки на щоках звабливого красеня, змусила її зніяковіти. 

— Я ще візьму кілька макаронів, — порпався в коробці Мішель, обираючи улюблені смаки, — Ну щоб тобі не злиплося, сеструхо. Схоже, Ален тепер точно накладе у штані! — констатував брат, дивлячись на свій улов. 

###