14. Обійми друга)

Вечір дихав приємною прохолодою. Софія сиділа на лаві коло приймального відділення, очікуючи Алена. В руках крутила маленький чилі перчик подарований Деном. Вона стискала його у пальцях, від цього на пучках залишалися невеликі впадини. Це нагадувало їй про ямочки парубка, і вона мимоволі всміхалася. 

— Що Мішель більше не довіряє тобі свій моцик? — запитала Софія, коли друг нарешті з'явився з-за рогу, але на своїх двох. 

— Ну він щось буркнув на кшталт того, що цього разу я можу красунчика Дена збити навмисно, — пожартував Ален, підморгуючи Софії. 

На кілька митей він зупинив на ній погляд і дивився просто в очі, підпираючи собою стіну. У нього був високий зріст, струнка статура та гарні, але не такі миловидні як у Дена, риса обличчя. Очі завжди були впевненими, а волосся темним, як і в батька. Погляд часто підсікав суворістю, проте злим цього парубка не міг назвати ніхто. 

— З чого би це? — стенула плечима Софа і підійшла до Алена, — Клешню давай, — простягнула вона Алену свою долоню, а той взяв її у свою, — Зізнайся, ти просто хотів прогулятися зі мною, — хитро блиснула на нього очима Софа. 

— Тільки якщо стан твоєї внутрішньої пантери вже минув, — Ален ще хотів щось сказати жартівливе, проте його погляд зупинився на декольте Софії, а точніше на маленькій прикрасі, яка гарно спадала в манливе для всіх чоловіків місце, — Це від Дена? — обережно здійняв чилі перчик своїм пальцем хлопець, на що Софія висмикнула прикрасу з рук друга і повернула на своє місце. 

— А чи тобі не все одно, Алене? — буркнула Софа, але потім всміхнулася прикушуючи нижню губу.

— То ви з Деном типу що…типу зустрічаєтеся? 

— Ну типу, — взяла в вільну долоньку маленький кулончик Софія.

— То красунчик Ден таки зачепив тебе? — легко штурхнув під бік подругу Ален, але після цього відразу ж обіймами притис до себе. 

— Схоже красунчик Ден сподобався всім, навіть моєму батькові. 

— Всі не в рахунок, Соф. Найважливіше чи подобається він тобі? — очі Алена застигли на її обличчі, і вперто чекали відповіді. Та відповідь мала бути чесною, бо цей друг був занадто близьким, щоб зрозуміти брехню. 

— Мені подобається Ден, — відповіла дівчина щиро. 

— Цього замало для серйозних стосунків, — констатував Ален ще міцніше притиснувши красуню до себе. 

— А якої відповіді ти чекав, Алене? Що я скажу, що закохалася в Дена, чи що…— “давно кохаю тебе!” — подумки прокричали Софія, — Я знаю його менше місяця часу і зустрічаюся лише в лікарняних коридорах, про які серйозні стосунки може йти мова?? 

— Чорна пантера, не лютуй! — взяв як маріонетку Софу Ален і розвернув до себе обличчя, затим чмокнув в кінчик носа, — Усі серйозні стосунки з цього і починаються…з взаємної симпатії, — сказав, а його руки тримали її за плечі. 

“Ну і йди ти до дупи, Алене!” — знову подумки, прокричала Софа.

— А і ще…з ось таких несподіваних подарунків, — Ален знову нахабно витяг малий чилі перчик з “гарячого” місця подруги. 

— Я не знаю, як я терплю твої праведні повчання стільки років, Алене! — буркнула Софія висмикуючи прикрасу з його долонь та подалася вперед, але фраза кинута їй у спину, змусила її зупинитися. 

— Напевно, тому що ти любиш мене? — влучна фраза, а за нею його тихий смішок. 

“Іди до дупи, Алене! Сто разів іди туди!!!” — шепотіла собі під носа дівчина.

— І до речі, я знаю, що я вже там, — знову його смішок.

— Де? — швидко розвернула до нього обличчям Софія. “У серці?”

— У дупі? — хмикнув Ален, — Хіба ні? Соф, та що з тобою? Ти…якась сама не своя останнім часом. Цей Ден якось неблагополучно впливає на тебе, — руки Алена лягли на її плечі. Пальці жваво зарухалися, змушуючи її м'язи розслаблятися, а очі блаженно закритися. 

— Твій масаж мені подобається значно більше, ніж твої праведні повчання, Алене. 

— То може тобі варто зустрічатися зі мною, а не з ним? — прошепотів друг їй на вухо, не відриваючи своїх пальців від її тіла. 

— А ми і так зустрічаємося…ну принаймні такі ходять чутки, — цього разу Софії вдалося зібрати і не видати себе своєю дратівливістю. 

— А Ден не буде ревнувати? 

— Слухай, — поворушила плечем Софія тим самим проганяючи руки друга з своїх плечей, — Я не збираюся обговорювати з тобою мої стосунки з Деном. 

— То може поговоримо нарешті про наші стосунки? 

— Які наші стосунки, Алене? — роздратувалася Софія, — Чого ти чекаєш від мене…я чесно не розумію, що ти від мене хочеш?! Я сказала тобі здається, мені подобається Ден, ми зустрічаємося, що з цього тобі є незрозумілим?! 

— Все зрозуміле, — розвів руки в сторону друг, — Ясніше нікуди, Соф! 

— От і відстань, нарешті! І не чіпляйся до мене з цими запитаннями більше, — закрила обличчя руками Софія, але потім важко зітхнувши додала: — Нам з тобою ніколи не бути парою. Твій тато так думає, і мій тато теж…і ми з тобою теж так думаємо…правда? 

— Правда, кицюню, — сумно зім’яв губи Ален, — Ходи но сюди, я не хотів тебе пантерити, чесно. Ти ж знаєш, що і справді тебе люблю як свою подругу і близьку людину. 

Його обійми були приємні, але то були обійми друга. От тільки Софію страшенно дратувало, що її серце реагувало на цього хлопця зовсім не дружнім стуком. Він притискав її міцніше до своїх грудей, так було часто. Але сьогодні вона відчула перешкоду між їхніми тілами. Щось боляче кололо в області грудини. То був маленький перчик чилі подарований дівчині Деном. 

###