13. Одноокий та одноногий пірат

На сестринському посту знову було гамірно. Тамара, Віталіна та Аліса з хірургії святкували виписку Толяна, який уже усіх встиг дістати, як та п'ятилітрова клізма. 

— Нарешті спекалися того Толяна, їй-Богу! – важко зітхнула Віталіна, гучно гепнувшись на стілець п'ятою точкою. Її ж верхні дві точки приземлилися на столик сестринського посту. 

— І не кажи…по десять разів на день кликав! — підтримала подругу Тамара, — Я розумію якби в інфекційному лежав, чи народжував, ех…гірше дитини.

— Нічого..я йому наостанок клізму вцідила і вітамін В12 внутрішньом'язово, — пореготала собі під носа Віталіна, знаючи який пекучий В12, — Верещав, як попечений. 

— Це йому Сергій Іванович призначав? — поцікавилася Аліса. 

— Не-а, – хитро посміхнулася Віталіна, – Це я йому сама призначила. Скільки той В12 вартує, а яке зате я задоволення отримала. Думала йому ще магнезію шпиганути, але шпиганула клізму.

— З тобою краще не жартувати, — розреготалася старша медсестра.

— Ну так отож! А не треба було цьому Толяну свої граблі до мене розпускати! Вхопив мене за сідниці, в сідниці й отримав, все справедливо, дівчаточка!  - винесла вердикт медсестра.

— Ого…погляньте, хто до нас йде, — сказала до подруг Аліса. 

— О, Дене, Сергій Іванович зняв вам ортез? — радісно плеснула в долоні Віталіна, коли побачила парубка на милицях, який вийшов з маніпуляційної. 

— Угу, — радісно мугикнув Ден, кульгаючи на милицях до медсестер.

— Вітаю, — радісно плеснула в долоні  вже старша медсестра, — То ви тепер одноногий пірат, — підморгнула Тамара Олександрівна чи то подругам, чи то самому хлопцю. 

— Щось таке, принаймні можу пересуватися самотужки, — підморгнув до Віталіни юнак, від чого та як звично зашарілася і охнула. 

— Ну нічого, ще за тижні три вам і гіпс знімуть, і знову будете на своїх двох бігати. Тільки ви там уже уважніше на дорогах, — розсміялася медсестра. 

— А мені здається, що вам для образу пірата ще треба пов'язку на обличчя, — кумедно прикрила одне своє око Аліса, — Адже, пірати це більше про однооких, в не одноногих, — жартувала дівчина. 

— Та це все легко виправити. Он у Віталіни дужа рука, це всі знають! — розсміялася Тамара, — Вона може прикластися, і ви Дене назад до маніпуляційної, я вам там пов'язку накладу! — гучно реготали медсестри, а парубок разом з ними. 

— Не слухайте цих курок! — буркнула Віталіна крізь сміх, — Ви нам краще скажіть, Дене, ви нашу Софію на побачення уже запрошували? 

— Сама ти курко, Віталіно! — буркнула Тамара Олександрівна, — Як він може її запросити, якщо навіть на ногах ще не стоїть. Це я у прямому сенсі, Дене, — уточнила. 

— Але хоча б дзвонили їй? — з завмиранням серця цікавилася Аліса. 

— А йому хтось номер дав? — обурилася Глаша, що підійшла до компанії, — Ви ж самі номер не дали, а тепер питаєте! 

— Та йому батько Софії - Артур, сам особисто номер доньки написав, я бачила! — втрутилася Віталіна, --- Я просто в той день у засаді сиділа, ховалася від Толяна. Дістав мене до ручки в той день!

Після цього всі четверо очей жінок глипали на Дена, чекаючи відповідь. 

Хлопець же на мить розгубився і скупо всміхнувся. 

— Якось не наважився…

— Отакої! — підперла голову шваброю Глаша, — А може вона чекала? 

— А ви що... таки пишете сценарій? — пожартувала Віталіна. 

— Та як же писати, якщо герой не діє? — розсміялася прибиральниця. 

— Зате даю гарантію, що Ален їй писав, і то не раз. Може вже й цілував…гляди Дене, дочекаєшся до того, що побачиш Софію Артурівну не в білому халаті, а в білому платті, — підсумувала Віталіна, важко зітхнувши. 

— О, а ось і наша героїня, — сказала Глаша, а всі присутні п'ять пар очей озирнулися в протилежний бік коридору, в якому з'явилася інтерн Софія. 

— Ну вперед, Дене. Мчіть на своїх милицях до неї, тільки обережно, щоб не впасти. Я якраз підлоги вимила. 

— А то дійсно станете одноногим та однооким піратом, — сказала Віталіна, а всі жінки гучно розсміялися. 

Софія ж і Ден на мить завмерли в кількох кроках один від одного. Дівчина не могла зрозуміти, які емоції у неї викликає цей красунчик. Але коли Ден ось так всміхався до неї, оголюючи свої ямочки на щоках, серденько її на миті завмирало. 

— Бачу, йдеш на поправку, — всміхнулася Софія притискаючи до грудей обхідну теку. 

— Все завдяки твоїй турботі, — глянув на Софу хлопець так,  ніби його погляд вмів сканувати, — Я все хотів запитати…можна мені тобі телефонувати? 

— Дене…що сталося? — хитро блиснула Софія очима на красунчика, — У нашу першу зустріч ти був таким…

— Зухвалим? 

— Є таке, — зобразила інтерн пальцями “дрібку”, — А зараз наче тебе підмінили. Схоже у тебе пропав до мене інтерес, — хихикнула Софія, прикриваючи рота текою. 

— Ні…ні, — заперечно замахав головою Ден, — Все якраз навпаки. Ви стали подобатися мені ще сильніше, Софіє Артурівно. Від цього мені стало якось ніяково..чи що…

— Настільки, що ти знову перейшов на ви та став звертатися до мене як до тітки? Для тебе я просто Софія, або ж Софа. 

Ден звабливо всміхнувся і прикусив нижню губу. Софія відповіла йому такою ж щирою посмішкою, і навіть вкрилася рум'янцем. 

— Як твої ноги? 

— Одна вже на ходу, інша ще у гіпсі, — відповів очевидне Ден, але кращої відповіді він придумати не зміг. 

— Може кави? — несподівано запропонувала дівчина, а Ден аж розгубився на мить, — Тут недалеко, можемо покавувати у моїй ординаторській. Власне я за тим туди і йшла, але твоя компанія буде мені в радість. 

— Залюбки. 

Хлопець хотів, як справжній джентльмен відчинити перед Софією двері своєю милицею, але втримати рівновагу виявилося занадто складно і він впав Софії прямо в обійми. 

— Вибач, я…

— Нічого, це було доволі романтично, — всміхнулася Софія говорячи йому то прямо в очі. Затим вона закинула руку Дена собі на шию і довела до невеликого диванчика.