9. Солодке серце для гострого язика

Софія була в хорошому гуморі. Навіть не дивлячись на той факт, що її сьогодні направили допомагати в педіатричне відділення. А тут завжди панував хаос, і вона втрачала контроль, який так любила. На годиннику вже майже одинадцята, ранковий обхід давно закінчився, а вона так і не знайшла вільної хвилини, щоб зазирнути до Дена. Неправильно якось це все…Кілька секунд вагань і вона уже спускалася на два поверхи нижче. Байдуже, що вона запізнилася, у Дена однаково немає вибору, і він все одно її чекатиме. Але відкривши двері палати номер шість Софія виявила, що Дена там нема. Вона раптом відчула гірке розчарування. Ну ось..навіть Ден, попри поламані ноги, зумів від неї втекти. 

— О, а ви медсестра? — раптом долинуло з лікарняного ліжка, на якому вчора лежав красунчик Ден. Тільки от там вже лежав зовсім не він, а якийсь мужик, років так за сорок, і якого красунчиком важко було назвати.

— Взагалі-то…— Софія хотіла щось сказати, на кшталт, я тут практику проходжу, але як лікар. Та потім зупинилися. Якось стало байдуже…— Так, давайте — намагалася зберігати привітність і витримку дівчина. 

— А можете мені крапельницю перекрити, бо уже все викапало. А то аварія не прибила, то бульбашка повітря доб'є, — розсміявся чоловік, в інші мужики підтримали його жарт дружнім реготом. 

“Та нічого такого не трапиться!” – подумки обурилася Софія, “Хіба я тобі те повітря у вену шприцом напомпую, але я ж це робити не стану!” Але звісно, цього всього вона не сказала, а лиш всміхнулася, максимально привітно, ну наскільки вийшло, і підійшла, щоб перекрити крапельницю. 

— Ого, а ви така гарна, — аж оживився на ліжку чоловік, — Заміжня? 

— А тобі, яка різниця, Толян, ти ж одружений! — зареготали з сусіднього ліжка. 

— От весь час ти всю малину зіпсуєш! Жінка то діло таке, нині одна, завтра друга може бути, а на стороні третя, — жваво розповідав Толян, а всі чоловіки підтримували його жарти гучним сміхом.

Софія ж відчула до цього Толяна глибоку неприязнь. Хоча ж її білий халат зобов'язує ставитися до будь-якої людиною з повагою, але як же часто їй то не виходило. Занадто часто…занадто щодня. 

— Слухай, а глянь но мені ще до пов'язки, — нахабно здійняв футболку Толян, відкривши своє велике і волохате черево, — Не кровить? Може змінити треба, — миттю взяв він Софію за руку, і пристав до свого тіла, а дівчину ж наче як струмом вдарило. І на мить їй знову захотілося відкрити зворотний клапан крапельниці, а голку встромити цьому Толяну у голову, щоб туди те повітря поступало і щось хоч трохи у тій бешні провітрилося. 

— Вибачте, але це не я маю робити, — не втрималася Софія, і направилася до виходу з палати номер шість. 

— А хто? — буркнув Толян, — Ти ж медсестра, – долетіло у спину. 

— Взагалі-то я лікар, — озирнулася Софія, — А ви праві, це належить робити медсестрі, от я зараз когось і з дівчат покличу.

— Тільки не клич оту пухлу, як вона…Віталіну Андріївну, а то в неї чуття в руках немає. Зараз як здавить, що очі на лоба полізуть, — буркав Толян. 

— Певна Віталіна Андріївна зробить усе на вищому рівні, — нещиро всміхнулася інтерн Софія і вийшла з палати. 

Кілька секунд вона стояла оперта на двері палати номер шість. Софія думала над тим, чи вірний шлях вона обрала. Їй не вистачає витримки…вона доволі холоднокровна, як для лікаря. Все це про неї. Вона — перець чилі, який ніколи не буде солодким. 

— О, а ти що тут робиш? — звернулася до неї Віталіна, яка йшла коридором зі старшою медсестрою Тамарою, — Ти хіба не в педіатрії сьогодні? 

— Там…просто…

— Та просто вона зайшла до Дена, що незрозумілого? — розсміялася Тамара Олександрівна, — зуб даю…

— Угу…а Дена там немає, — примружила очі Віталіна, — Зате є веселий Толян, — хіхікнула. 

— А де…де Ден? – несміливо запитала Софія, якій було незручно, що її спіймали на такому незручному моменті. Але сенс тепер викручуватися, якщо все очевидніше нікуди. 

— Так його ж цей Сергій Іванович перевів на стаціонарне лікування. До нас же бачиш ціла ватага поступила. Ще вчора єдиний і неповторний Ден прикрашав самотню палату, а нині там і ліжка вільного немає, — пояснила Віталіна.

— Ну немає, то немає, — весело перетяла плечима Софія, — А Ден нічого не залишав, може…

— Нє, він хотів звісно ваш номер узяти, але ми ж не могти роздавати без дозволу номери телефонів, — перезирнулися між собою старша і молодша медсестра, — Але ви не засмучуйтеся так, Софіє Артурівно, Ден же буде приходити на огляди, і потім, щоб ортез та гіпс зняти. Поправді, нам здалося, що він хотів залишитися, щоб з вами побачитись, але місць нема…а тим бідолахам більше треба…

— До речі, там цей Толян, просив до пов'язки глянути, — нарешті сказала Софія, те що повинна була. 

— Який же вередливий! — буркнула, чи то пожартувала Віталіна і направилася до палати номер шість. 

— О, а що обручку не будеш стягати? — пожартувала їй услід Тамара Олександрівна. 

— Я не його рівень! — гордо закинула голову та випростала спину Віталіна, а Софія та старша медсестра між собою перезирнулися, щоб посміхнутися. 

Софія подумки провела старшу медсестру до сестринського посту і подумала, що цей день схоже вже не врятувати. Красунчик Ден зник, праведник Ален так і не з'явився, і їй самій захотілося зникнути. Розчинитися поміж цієї метушні, щоб виникнути десь у якомусь тихому містечку, де буде лише вона і її сім'я — здоровий і молодий тато, вона, мама, брат. Але то були лиш її пусті надії та марні сподівання. 

— О, Софочко, — почувся голос прибиральниці Глаши, яка визріла за спиною Софії буквально нізвідки, — Як добре, що тебе стріла. Тобі ж цей…Ден записку залишив.

— Мені? — чомусь здивувалася Софія.

— Ну не мені же старій…хоча я, як і Віталіна Андріївна, звісно не проти, — пожартувала Глаша, а дівчина подумала, що навіть прибиральниця Глаша жартує дотепніше ніж новий пацієнт палати номер шість — Толян, — На ось, — витягла Глаша з кишені записку. Я зранку зайшла, а вона лежала на ліжку. Ох, як романтично…вибач, я не втрималася і прочитала, — підморгнула Глаша Софії, — Як в старих добрих фільмах. Ні…ну що за спокуса, хоч справді сідай і сценарій пиши, а я, — здійняла вгору в одній руці прибиральниця швабру, — Підлоги мию…ех….