4.1 Не маніпулятивний поцілунок)

Вже перевалило за шосту. А Алена досі не було. Софія дратівливо походжала коридором, в очікуванні. Погляд зупинився на палаті номер шість. 

— Та щоб тебе, Алене! — гаркнула сама до себе і підійшла до дверей палати, — Софіє, ти ж обіцяла Дену, а обіцянки треба виконувати.

Зайшла. Було схоже, що Ден дрімав, але звук дверей його розбудив. Пацієнт відразу ж звівся на ліжку. На обличчі розцвіли ті самі манливі ямочки.

— Я вже думав, що ви не прийдете, — зітхнув Ден.

 Софія мала зізнатися сама собі, що було щось у тому хлопці обворожливе. Такий тип людей відразу привертав до себе своєю відкритістю і товариськістю. Інше діло вона — холодна, гостра на язик, часто не зовсім привітна. Взагалі дивно, що цей юнак помітив у ній жіночність. 

— Брехливість…не найкраща риса для майбутнього лікаря, — кутиком губ всміхнулася сама до себе дівчина. Було помітно, що вона себе картала, — Тому скажу вам так, Дене, я не планувала до вас сьогодні заходити знову, просто мій друг затримується, то чому б не почекати його у вашій компанії? Адже ви від мене втекти не зможете, а я от від вас цілком, — вирішила пожартувати. 

— Той самий, що був тут уранці?

— Так, Ален…

— Схоже ви з ним близькі.

— Так, достатньо близькі. Такими ми з вами ніколи не будемо, — чомусь Софії самій не подобалася така категоричність у собі. Але кожного разу її слова, як ножі уже вилітали та часто когось ранили. 

— Ми можемо стати ближчими, якщо принаймні перейдемо на ти, — глитнув красунчик, а затим всміхнувся. Софія втямити не могла, як цей парубок досі не здався? Зазвичай, після кількох її гострих фраз хлопці полишали спроби до неї підкотити, але не Ден…

— Гаразд, можемо на ти, хоча ти будеш ставити мене в незручне становище перед медсестрами, — нарешті всміхнулася до нього Софія. 

— Ну справедливості ради маю сказати, що ти теж поставила мене перед ними у незручне становище. Адже, знаєш, ходити на судно перед санітаркою Зіною…ну ти зрозуміла…

Така відповідь Дена розсмішила Софію і вона прямо уявила, як Ден, хапаючись за трикутні рукоятки над лікарняним ліжком, зводиться, щоб санітарка підставила йому судно. 

— Бачу тебе потішають хвилини мого приниження, — і собі розсміявся Ден.

— Трішки є, — все ще хихочучи зізналася Софія, — Тобі всього лиш треба потерпіти три тижні, і тоді хоча б одна нога буде вже без ортезу. А взагалі мені прикро, що так склалося, Дене. 

— Можеш розрадити мене поцілунком, — скористався нагодою парубок, і ткнув собі пальцем у щоку. 

— Не можу, — серйозно відповіла Софія. 

— То я таки тобі справді не подобаюся, — стис губи Ден. 

— Не в тому річ, просто, не люблю маніпулятивних поцілунків, тільки щирі, — Хоча кого вона обманює, адже вона і маніпуляції з нею часто на ти.

— Ну то можеш поцілувати щиро. Якщо по правді..я вже починаю думати, що огидний то…— та договорити Ден не встиг, бо Софія швидко виявилася в міліметрі від нього, а за секунду вже цілувала? І це тривало…одна секунда…дві …три…чотири…це тривало п'ять секунд. Після того вона грайливо йому посміхнулася й облизнулась. Ден же отетеріло оперся на подушку. Він звісно хотів той поцілунок, але йому й в голову не приходило, що ця красуня його поцілує. Та ще й у губи.

— Я…ти…

— Ми тільки що поцілувалися, Дене, — спокійно констатувала Софія, — І здається це було не лише щиро, але й несподівано. 

— Це було…гостро? Я ніби тільки що наївся самого перцю чилі, — жартував Ден, — Та знаєш, Софіє, якби я не знав, що в Алена є дівчина, я б подумав що…

— В Алена є дівчина? — перебила його Софія, а серце її стислося, чи то від розчарування, чи то від гіркоти. Тепер і в неї було враження, що Ден почастував її гострим перцем. 

— Ну, так. Він мені й фото показував. Але якщо ви близькі, то ти б мала знати…

Софія на мить замислилася. Та ну бути такого не може, щоб в Алена хтось з'явився, а вона б не знала! Ален завжди був для неї, як відкрита книга. 

— І як же вона виглядала? 

— Ну доволі гарна, чорнява, струнка…

Софія всміхнулася сама до себе. Схоже сьогодні не вона одна почувалася брехункою. Але Ален…такого вона від нього не очікувала. 

— Чекай, я покажу тобі фото, а ти скажеш чи це вона? — швидко дістала з халата смартфон Софія. “Майже за двадцять сьома, а його досі немає!” — подумала про себе перш ніж знайти фото з галереї. 

— Ану поглянь, Дене, це його дівчина? — майже в носа ткнула інтерн Софія Дену телефоном. На світлині Алена в щоку смачно цілувала темноволоса розкішна панночка. 

— Так, здається та ж сама.

“От ти й брехун, Алене!” — подумки обурилася Софія, “А ще мене звинувачував у нечесній грі! Угу, значить ось як ти його переконав, ну-ну!”

— Угу…а знаєш, що їх у нього дві. 

— Тобто як дві? — аж випростався на подушці Ден. 

— Ну ось так. У нього дві дівчини близнючки, уяви собі. Спершу він не міг визначитися, хто йому з них двох подобається більше, ну або плутався просто,  — розповідала Софія, демонструючи Дену ще одне фото, на якому вже такі таки панни цілували Алена в обидві щоки, — Він метався, то однієї, то до іншої, в потім вирішив, ну а чого ж йому метатися, якщо можна бути з двома, — реготала сама зі своєї видумки Софія.

— І що вони погодилися мати одного хлопця на двох? 

— А що їм залишалося, якщо той хлопець, то їхній брат! 

— По правді, я вже й не знаю, кому з вас двох вірити, – потис плечима Ден, — Проте мені здається, що ви з Аленом ведете якусь свою гру, але не проти мене, а проти один одного, — така відповідь Дена, чомусь роздратувала Софію. Можливо тому, що була найбільш правильною. А ще тому, що Ден, хоч і був на вигляд простодушним, але аж ніяк не дурним. Швидше навпаки – дуже навіть тямущим. 

— Тобі здається, — всміхнулася вона у відповідь, а Ден обережно торкнувся її руки та вже збирався щось запитати, як двері палати номер шість відчинилися і в них знову з'явилася голова Алена:

— О, я так і знав, Соф, що знайду тебе тут…поруч з красунчиком Деном, — сказав Ален, а Софія швидко прибрала руку до кишені халата.