3. Як такий красунчик міг не сподобатися?:)

Як тільки Софія зачинила за собою двері палати номер шість, Віталіна та Тамара, що сиділи на пості, перезирнулися між собою. Та інтерн лиш скупо їм всміхнулася і подалася до свого нетерплячого відвідувача.

— Ти що почекати не міг? Я ж сказала тобі, не висовуватися, що я все розвідаю, а ти…

— Та я що страус якийсь, щоб голову в пісок ховати, — пирхнув хлопець, — Я сам хотів з ним поговорити, вибачитися, що так вийшло. 

— Так він сам винен, треба цей…дивитися по сторонах, коли дорогу перебігаєш, — обурливо склала руки на грудях дівчина.

— Ти звучиш доволі холоднокровно…як для лікаря, — і собі склав руки на грудях хлопець.

— Я тільки що чула таке ж від Дена, — закусила нижню губу Софія.

— О, від Дена, — навмисне солодко вимовив його ім'я парубок, — Звучить так ніби ви з ним почали зустрічатися, — заграв очима.

— Нічого такого, Алене! — заперечила Софія, туруючи хлопця у плече.

— Точно? Бо я поки чекав тебе під цими дверима, — вказав хлопець на палату номер шість, — То ці дві любі медсестри розказали мені, що Ден тут через те, що мчав за тобою. Бідолаха, подумати тільки, він же через тебе ноги собі зламав, — жалісливим голосом строчив Ален. 

— Не дві, а одну, на іншій просто вивих. 

— І що ти йому сказала про нас?

— Що ти мій брат, — така відповідь розсмішила Алена і він голосно розреготався, привертаючи до себе увагу медсестер, — А що? Що я мала йому сказати? Що ми просто друзі? У це ніколи ніхто не вірить, навіть твій батько. Тому фактично, я майже не збрехала. Та й тим паче так він би був більш прихильний до мене, відтак і до тебе, — ткнула вона Алену у груди пальцем. 

— Великий стратег Софія, як завжди хоче вирішити усе за всіх.

— До речі, я уже подзвонила Мішелю, він не проти того, щоб сказати твоєму батькові, що то він був за кермом, ну в разі чого. Та й моцик його. 

— Що? — на обличчі Алена назріло справжнє обурення, — Це вже взагалі нижче плінтуса, Соф! Ти хочеш, щоб твій брат взяв на себе мою провину? 

— А що робити!? Я знаю твого батька! Він же пів року тебе потім пилятиме, і на моцику тобі більше не сидіти. 

— Це взагалі не чоловічий вчинок!

— Мовчи! А то затулю тобі рота поцілунком прямо тут перед цими двома медсестрами, — не знайшла кращого аргументу Софа. 

— Не даремно мій батько завжди говорить, що ти копія твоєї матері, а від батька у тебе лише прізвище. 

— Твій батько часто бурчить, але в цьому він таки має рацію, — погодилася Софія, всміхнувшись. 

— Але я все-таки зайду до Дена, і сам з ним поговорю. Я маю перепросити, — констатував Ален, ховаючись за дверима палати номер шість.

Софія ж навіть не встигла обуритися, як до неї відразу ж прилипли Віталіна та Тамара Олександрівна. 

— Ну, що там, Софіє Артурівно, познайомилися ви з Деном? — вимагала як завжди подробиць Тамара — старша медсестра.

— Він сподобався вам? — допитувався Віталіна, — Та звісно сподобався, як такий красунчик може не сподобатися…

— Не сподобався. Звичайний зухвалий юнак, який ще й не уважний на дорозі, — байдуже відповіла Софія. 

— Ви такі холоднокровні, Софіє Артурівно, — скривилася Віталіна.

— О, збавте мене від цих розмов, бо я сьогодні уже це чую втретє.

— А я думаю, що їй Ден таки сподобався, — констатувала молодша медсестра, — Ну не може бути таке, щоб такий красунчик, та й не сподобався! 

— Може й сподобався би, якби на нього хтось інший наїхав, але конкурувати з улюбленцем Софії Аленом важко. 

— Ви що теж думаєте, що ми з Аленом зустрічаємося? — глянула з під лоба на медсестер Софія. 

— Ми взагалі нічого не думаємо, — розвела руками Віталіна, відкриваючи журнал …, — Ми з Тамарою Олександрівною, просто втямити не можемо, як потерпілий у ваших очах може бути винуватцем? 

— Угу, — кивнула в знак згоди старша медсестра, — Якось дивно виходить…

— Нічого дивного, я Алена знаю усе життя, Дена ж бачу вперше, але поводився він так наче…наче…

— Може ви просто справді сподобалися хлопцю? — перебила Софу Віталіна, — Він коли про вас розповідав, аж сяяв…

— То, мабуть, його на рентгені забагато опромінило, коли його просвітлювали чи є переломи, — не приймала очевидне Софія, 

— А мені здається він би ідеально вам підходив, Софіє Артурівно, — почувся позаду голос прибиральниці Глаші, — А то ви як той перець чилі, гострі, а з ним у парі ви б стали солодкою. 

— Ох, Глашо, вам таки треба писати сценарії…— плеснула у долоні Віталіна. 

Двері палати номер шість відчинилися і в коридор вийшов Ален.

— Ну і для чого ти туди ходив? — налетіла на нього розлючена Софія.

— Спокійно, – підморгнув їй друг, — Такий суворий вираз обличчя не пасує під білий лікарський халат, правду я кажу? — підморгнув уже до медсестер Ален, які, певна річ, вирішили підслуховувати цю розмову, і явно обрали сторону Алена. 

— Так, повністю згодні! — закивали головою медсестри.

— І до речі, цей Ден, він такий…красунчик, — прищурив очі Ален, прошепотівши це Софії над самим вушком.

— Ой, та перестань, – ніяково всміхнулася Софа, — Ти хоч при своєму батькові таке не кажи, а то ще подумає, що ти того…нетрадиційної орієнтації. 

— Про тебе теж скоро таке почнуть думати, якщо справді не вважаєш того хлопця з шостої палати красунчиком, — заклав руки на грудях Ален, шукаючи погляд подруги. А в її погляді, як завжди ховалися всі почуття. Непробивна Софія, щоб її. 

— А мені от здається, що хлопці з такою зовнішністю бабії, сьогодні він ламає ноги через мене, а завтра втратить голову через когось іншого. От побачите, його захоплення мною швидко минеться.

— А твоє ним? — почувся шепіт Алена над самим вухом. Дівчину аж в жар кинуло. Ален сказав ним, чи мною? 

— Не верзи дурні, Алене. Що той Ден сказав тобі? 

— Схоже все теж саме що й тобі. Заяву не писатиме. Слухай..але ти ж потурбуєшся про того малого, так..Софі?

— Робота така. 

— Я бачу, що тобі подобається ця робота, — легко турнув її у плече друг, а Софі злісно буркнула, — А моїм станом ти навіть не поцікавилася. До речі, я ж теж гепнуся...у мене там цей..певно синяк буде на пів дупи. Ти не хочеш оглянути? — ледве стримувався від смішку Ален.