2. Згідно з лікарняними протоколами)

— Так дівчата, здається нам уже всім пора! — закомандувала старша медсестра Тамара, — Ти ж Віталіна ще журнал не заповнила, а ви Глашо Аркадіївно, уже все тут до блиску вимили, переходьте в сьому палату, Аліска хай до себе йде у відділення, а то її уже там зашукалися, а вам…— перевела жінка погляд на санітарку Зіну, — Я теж маю роботу, всі за мною! — увесь гурт медичного персоналу рушив з місця і направився до виходу.

— Доброго дня, Софіє Артурівно! Чудово виглядаєте сьогодні, — підморгнула Тамара інтерну, натякаючи — глянь, який красень тут у нас на ліжку. 

— І вам усім доброго дня, — привітно всміхнулася Софія, крадькома поглядаючи на новоспеченого пацієнта, що очей з неї не зводив, відколи вона зайшла у палату. 

— Ну ми пішли, а ви тут поговоріть собі, — хіхікнула Віталіна відчиняючи двері палати, — Точніше опитайте пацієнта, — сказала вже стриманим і серйозним голосом.

— Та клізму тобі в рота, Віталіно, він що у відділку, щоб його допитувати. Йди вже, Софія Артурівна сама тут з усім розбереться, — нарешті випхала усіх з палати старша медсестра і зачинила двері. 

Софія обережно поправила волосся і на мить затрималася на своєму пацієнтові поглядом. Потім всміхнулася наче сама собі та сказала:

— Я Мищенко Софія Артурівна, ваш лікар, – простягла вона руку Дену, та той замість того, щоб потиснути її, хутко поцілував. Софія ж збентежено сховала руку в кишеню халата. 

— А я Ден, радий познайомитися. Софіє Артурівно, якщо ви мій лікар, то чому мені гіпс накладав якийсь геть непривітний товстий мужик? — зображуючи обурення заклав руки на грудях парубок. Але ямки, які з'явилися на обличчі парубка, відразу натякали — цей пацієнт просто жартівник.  

— Цей товстий непривітний мужик, то наш травматолог Сергій Іванович, і зазвичай він завжди привітний, — відповіла Софія глянувши на Дена з-під лоба, — А я поки що лиш інтерн, тож метаюся по всій лікарні, — всміхнулася, — Скажіть, яке лікування ви хотіли б проходити, стаціонарне чи амбулаторне?

— По правді, я думав, дома ноги латати, та якщо ви мій лікар, то я готовий навіть жити в палаті номер шість. 

— Маю повідомити вам, Дене, що я тут не живу. І незалежно від того, яке лікування ви оберете, я зустрічатимуся з вами лише на обході вранці та вечері. 

— О то ми вже зустрічаємося? 

— Ми з вами у статусі – лікар та пацієнт.

— Щось на кшталт рольових ігор? — відірвався від подушки красунчик і нахилився до Софії, хитро примруживши очі.  

— Ну якщо те... що мені доведеться вам підставляти судно під одне місце, щоб ви сходили у туалет, вважаєте рольовими іграми, і…

— І чесно кажучи я здивований, що ви так швидко цікавитися тим одним місцем, Софіє Артурівно. Хоча мені однаково немає, чого там соромитися, — задоволено простягнувся на подушці Ден, зухвало всміхнувшись. 

Софія кілька секунд мовчала, пильно вдивляючись в очі красунчику. Поки що вона не могла зрозуміти подобається їй такий зухвалий флірт, чи навпаки відштовхує? 

— Ви вважаєте себе красунчиком, Дене? — запитала Софія, на що Ден знову показав свої ямки й відповів, чи радше запитав: 

— А ви ні? 

— Я думаю, що у вас занадто солодка зовнішність, так і хочеться розтерти по ній трохи гострого перцю чилі. 

— Ну тоді й перець чилі стане солодким, — підморгнув Ден інтерну. 

— Значить амбулаторне лікування, — зробила запис Софія. 

— Згоден, краще проводити час удвох поза межами лікарні, залишилося обрати у мене чи у вас. 

— Тепер у мене бажання натерти чилі перцем ще й ваш язик, — зніяковіла Софія, яка по правді й не знала, як себе вести з таким пацієнтом, який поводитися радше як кавалер-залицяльник, той вона собі дозволила бути не лікарем, а дівчиною. 

— Це згідно з протоколами лікарняними? — зобразив здивований вираз обличчя Ден. 

— Це згідно з моїми дівочими протоколами, Дене.

— Наскільки знаю, такі лікарняні бесіди завжди супроводжуються ще й оглядами. Може перейдете до практики? — знову нахилився Ден, на що Софія голосно захряснула папку перед самим його носом. 

— Хочете, щоб я вас облапала? — примружила очі дівчина.

— А що можна навпаки? — і собі примружив очі Ден.

— Не можна.

— Що ж, тоді хоч ви мене, — знову ці ямки на щоках, — Не хвилюйтеся я нікуди не втечу, — нагадав про зламані ноги юнак. 

Раптом двері палати номер шість відчинилися і в них з'явилася прибиральниця Глаша. Софія ж з Деном явно були занадто близько один до одного, тож після появи Глаши, Софія швидко випросталася і поправила волосся. 

— Ой, вибачте, я тут свій інвентар забула! — плеснула в долоні жінка, – А куди ж я без відра, без нього нікуди, — говорила ніби сама з собою, — Без нього уся робота стала. Підлоги не миються, — всміхнулася Глаша, нарешті хапаючи відро, — Ну я пішла далі, а ви тут…одним словом…

— Ми все зрозуміли, Глашо Аркадіївно, — всміхнулася крізь стиснуті губи Софія. 

— Ну я пішла…

Коли Глаша вийшла, за дверима почулися захоплені вигуки компанії: “Ну що там?” Від цього пацієнт і лікар перезирнулися та усміхнулися один одному. 

— Явно приходила на розвідку, а відро навмисне залишила, — наче виправдовувалася перед Деном Софія, — Схоже, Дене, ви зуміли причарувати увесь жіночий колектив нашої травматології. 

— Насправді я хотів причарувати лише вас. Ви ж злякалися за мене…там в маршрутці, я бачив, як ви злякано закрили обличчя руками. Ймовірно, ви просили водія маршрутки зупинитися, проте він був ще один злим мужиком, який просто робив свою роботу. І не дав вам допомогти мені. 

— Я знала, що ми й так з вами зустрінемося. Адже, усіх постраждалих у ДТП направляють у приймальне відділення, яке знаходиться у цій лікарні. Тож мені не було сенсу мчати до вас з усіх ніг, адже хтось з нас обох має бути ходячим. 

— Ви доволі холоднокровна…як для лікаря, — всміхнувся Ден. Та Софія вирішила нічого на це не відповідати, лиш запитала натомість:

— То чи плануєте ви Дене, подавати в суд на мотоцикліста? Що скажете поліції?