1. Романтична травма

— Андріївна, давай залишай ці журнали та мчи куріпкою у шосту палату! — наказовим тоном сказала старша медсестра Віталіні — молодшій медсестрі, що сиділа за сестринським постом. 

— Куріпкою мені не вийде, — важко зітхаючи відказала Віталіна, — Комплектація не дозволяє, — натякнула на свої параметри жінка, — Можу хіба що бройлером. А що там в шостій палаті? Клізму комусь треба поставити, чи пах побрити? 

— Ну, то давай бройлером, — розсміялася старша медсестра Тамара Олександрівна, — А то усе цікаве пропустиш. До нас там такий пацієнт поступив, — замріяно прикрила очі жінка.

— Що красунчик якийсь? — аж оживилась молодша медсестра, таки закриваючи журнал обліку ін'єкцій. 

— Ти таких ще не бачила! Кажу тобі…але в нього там така романтична історія, хоч і травматична водночас. Ех…він зараз буде по новому колу розказувати, я попросила, тож збираю усіх наших. 

— То може…цей..обручку поки що зняти? — прикусила нижню губу Віталіна, і грайливо заграла очима. 

— Ні, ну розуму у тебе точно як в того бройлера! — знову розсміялася старша медсестра, — Ще раз кажу тобі, у того хлопця романтична травма! Він цей…ай, та йди у шосту палату, зараз усе почуєш…

— То обручку…

— Віталіно! От подзвоню увечері до твого Пашка, от він тобі точно дасть, що куріпкою по дому бігатимеш. Ти диви яка!! — дратувалася Тамара Олександрівна. 

За кілька хвилин усі медсестри, а саме Віталіна, Тамара та Аліса з хірургії, з якою вони дружили, а також тітка Зіна санітарка і навіть прибиральниця Глаша були в шостій палаті. Усі вони обліпили ліжко молодого хлопця, який привітно до них всміхався, а Віталіні ще й періодично підморгнув, адже йому подобалося, як після кожного такого помаху своїми віями, ця медсестра заливалася густим рум'янцем і відводила очі в сторону. Після цього молодша медсестра отримувала болючий удар ліктем від Тамари, і посміхатися припиняла. 

— То розкажіть ще раз, як ви її побачили? — знову заплескала віями Віталіна, поправляючи подушку хлопцю на ліжку. При цьому вона схилялася занадто низько, і то так, що її принади практично лягали юнаку на лоба. 

— Та горечко! Ти зараз його задавиш своїми цицьками! – відсторонила від хлопця медсестру Тамара, — І його з нашої травматології перевезуть до моргу. 

— Вибачте, — винно затріпотіла віями Віталіна.

— Нічого. Це точно була б не найгірша смерть, — знову підморгнув молодшій медсестрі юнак, — Я стояв, коло кав'ярні “Мелодії неба” аж тут раптом побачив її. Вона вийшла з-за рогу і…

— І тут ви побачивши її, впустили стаканчик з кавою додолу та обпекли собі пальці на ногах, — вимовила Тамара, прикушуючи нижню губу. Вона слухала цю історію уже по третьому колу і вимагала кожного разу все нових деталей.

— Так, — здійняв брови догори юнак, — Щоправда, спершу я собі обпік язик, — уточнив хлопець, а вся жіноча компанія дружньо розреготалася. 

— Ох…кажу вам, то я таке бачила лише в романтичних фільмах, — втрутилася в розмову прибиральниця Глаша, — А як в мене з'явився дома телевізор отой великий такий, внук подарував на ювілей, то я їх стільки передивилася, — обперлася на свою швабру Глаша, — Слухайте дівки, а ви хоч йому пальці від опіку обробили чи так і печете далі його своїми розпитуваннями? 

— Та йому уже все одно, оброблені ті пальці, чи ні, — вирішила пожартувати Віталіна, а інші медсестри її підтримали дружнім сміхом. Красунчик юнак підтримав їх і своєю посмішкою, від чого Віталіна аж охнула.  

— І далі ви підняли той стаканчик і викинули його в урну, але не змогли викинути з голови думки про ту незнайомку, — продовжила замість хлопця прибиральниця Глаша.

— Ой, та вам самим можна уже фільми придумувати та сценарії писати, тітко Глашо, — розсміялася Тамара, — Ось вам новий ексклюзивний сюжет, – вказала вона на юнака рукою. 

— Так, вона була такою гарною…я ще таких не зустрічав, — розповідав хлопець, а Віталіна впіймала дежавю, адже такі ж слова вона чула від Тамари десять хвилин тому, щоправда, остання говорила їх про цього пацієнта.

— А опишіть як вона виглядала? — зачаровано запитала Віталіна, уявляючи себе на місці загадкової красуні. 

— Струнка, чорне волосся, очі як…як дві жаринки, а усмішка. Боже, яка в неї усмішка, — захоплено розповідав парубок, а Віталіна навпаки втрачала повне захоплення від його слів, адже незнайомка була повною її протилежністю. 

— І що ви так і не дізналися її імені? — розчаровано запитала до того мовчазна та замріяла Аліса з хірургії.

— Ні…на жаль. Я…я кинувся її наздоганяти, бо вона теж бігла на маршрутку. Я так боявся втратити її з виду, що…

— Не помітили мотоцикл, який мчав прямо на вас, — скрушно похитала головою Глаша, — Господи Милосердний…а все могло закінчитися ще трагічніше. 

— Ну він мчав не на мене, він просто їхав, — стенув плечима парубок, — Та то я справді винен. Біг на червоне, а він не встиг загальмувати.

— Але ви загальмували на дорозі до своєї мрії, — важко зітхнула Тамара оглядаючи дві юнацькі ноги, — А все і справді могло закінчити не просто переломами ніг, а й черепу чи ще чого…

— Але то було варте її погляду, — тепер вже красунчик з гіпсом на одній нозі, і ортезом на іншій прикусив нижню губу, — Адже, вона побачила мене в той момент зіткнення, і я бачив, як вона закрила обличчя руками з переляку. Але її маршрутка уже їхала. Тож…

— Тож ви провели її поглядом, а до вас збіглися люди, — закінчила розповідь Тамара Олександрівна, яка завжди любила залишати останнє слово за собою, як старша медсестра. 

— Так, а далі приїхала швидка, поліція, мене завезли сюди та наклали гіпс на ноги, а мотоцикліста забрали до відділку. 

— То значить він винен? Його що можуть посадити?? — взялася за серце Глаша. 

— Ні, нікого не посадять. Він проходитиме як свідок по цій справі, швидше за все. Адже, це ж я вилетів на червоне, як той йолоп, — хихикнув сам про себе юнак, — Але зрештою, усі обставини буде з'ясовувати поліція. Проте я ніяких заяв на нього не писатиму, — розвів руками постраждалий у ДТП, а потім заклав руки за голову, і всміхнувся своєю фірмовою чаруючою посмішкою, від якої на його щоках виступали ямки.