Розділ 8 "Угода"

Назар

— Назаре Ростиславовичу, — доноситься до мене крізь думки. — Наза…

— Спокуса, — перебиваю його. — Щось у цьому напрямку. Жіноче. Звабливе.

— Е-м-м, гаразд, — губиться. Відеозв’язок постійно переривається, доводиться прислухатись. —  Зробимо. Я поговорю з бренд менеджером, завтра вам повідомлю.

— Чекаю. А зараз відбій. Добраніч, — прощаюся й закриваю ноутбук.

Фух, втомився. Насичений день був. Якби не ця розмова з заступником, я зараз спав би біля Лілі, і це було б набагато приємніше. Гаряча штучка з отруйними зубками. Кусається, але шкоди не робить. Розпалила мене вчора у кабінеті так, що я цілий день нормально працювати не міг, все чекав вечора. Хвиля збудження накриває тіло, коли згадую її оголеною на ліжку. Мені здалося, що в останню мить вона злякалася. Засоромилася. Хоча можу помилятися, Ліля чудова актриса. Однак зізнаюся чесно, вона трішки вибила мене з правильної колії. Завела. Зацікавила. Люблю темпераментних.

Лягаю спати. О шостій прокидаюся. Пробіжка. Сніданок. Офіс. Незмінний графік, який повторюється вже багато років. Проїжджаючи повз салон, вирішую зайти. Перевірити, як справи, і дещо взяти. Сам говорив про спокусу, а кортить щось вибрати у формі змії. Пересилюю себе й зупиняюся на браслеті з тієї самої колекції, що і ланцюжок на шиї Лілії учора.

— О, привіт, — лунає за спиною голос сестри. — У нас чергова інспекція?

— А варто перевіряти? — питаю неприязно. — Досі злий на неї за витівку з податковою.

— Подарунок вибираєш? Кому? — підходить ближче.

— Ти спізнилася.

— На заправці черга була, — бурчить. Наша нелюбов одне до одного взаємна.

— Це не виправдання. Дотримуйся графіку, — кинувши на неї погляд, забираю пакунок й виходжу з салону.

Квіти купую біля офісу й замовляю доставку у кав’ярню. Приблизно уявляю реакцію, але хотілося б переконатися.

Переступивши поріг офісу, поринаю у роботу. Тут немає часу на думки, сумніви чи спілкування за чашкою кави. Кожного року обсяг роботи збільшується, а часу на особисте стає все менше.

— Ростиславовичу, — після короткого стуку зазирає друг, — зайнятий?

— Заходь, — відкладаю теку.

— Нова колекція? — Марк кидає погляд на стіл.

— Вже задовбався. Що тебе привело? — тисну його руку.

— У тебе смачна кава і сексуальна секретарка, — сміється.

— Секретарку не чіпай, а кавою, так і бути, пригощу. Прошу Віолетту принести дві чашки напою. Збадьоритися і мені не завадить, після обіду потягнуло в сон.

— Ось, — кладе на стіл буклет з автомобільного салону. — Додавила мене заздрість. Є якісь недоліки, про які варто знати?

— Жінку за кермо не пускай, — усміхаюся, згадуючи, як пустив кермувати Лілю.

— Вона ходити нормально не вміє. Яке авто? — сміється. — Радиш брати?

— Я своїм вибором задоволений, а ти вирішуй сам. Може, не така вже й велика заздрість, якщо досі не купив?

— Давно не міняв, час, — проводжає поглядом Віолетту, яка принесла каву. — Як моя знайома? — запитує, коли за секретаркою зачиняються двері. — Зняла напругу? — розтягує широку усмішку на обличчі. — Марі знає своє діло і, що дуже важливо, не пхається з розмовами.

— А я її не дочекався, — говорю задоволено. Тоді до мене Лола прийшла.  

— Дарма, вона гаряча.

— Чому ти не розлучишся? — питаю прямо. — Регулярні походи наліво зміцнюють подружнє життя?

— Нічого ти не розумієш. Одружишся, тоді дізнаєшся, який він — подружній секс. За рік став прісним, як каша без солі. Згадуєш і скривитися хочеться. Я в салон, — підводиться, тисне руку і йде.

Не встигаю повернутися до справ, бо дзвонить телефон. Усміхаюся, приймаючи виклик.

— Я слухаю?

— Платиш за секс? — претензія в голосі Лілі надто очевидна, щоб не помітити.

— Привіт, Лоло, — відповідаю спокійно. — Не сподобався браслет?

— Його сенс.

— Він зовсім не такий, як ти придумала.

 — Презент за мої красиві очі?

— У тебе красиві не тільки очі, — це чиста правда. Вона вся запальна та сексуальна. — Зустрінемося сьогодні? — від згадки про вчорашнє, починаю збуджуватись.

— Ні, маю інші плани.

— Я заберу тебе о сьомій. Тікати немає сенсу, знаю твою адресу.

— Гаразд. Приїжджай, поговоримо, — відповідає суворо і відхиляє виклик.

Хитаю головою, усміхаючись. Шалена дівчина. Ураган емоцій. Неприборкана. Гонорова. Пристрасть у чистому вигляді. Такій цікаво протистояти. Підкорити. Домінувати у її думках. Венами біжить вогонь від бурхливої фантазії, але роботу не скасуєш, тому повертаюся до свого заняття. Нова колекція… Ох і мороки з нею буде.

За кілька хвилин до сьомої зупиняюся біля кав’ярні. Не заходжу всередину. Чекаю. Коли працівники йдуть, розумію натяк, виходжу з авто. Двері до кав’ярні не зачинені. Ліля сидить за столом, на ньому дві чашки кави. Я й забув, вона ж натякала на розмову. Увагу привертає коротка спідниця і мереживна лінія панчіх, яка сором’язливо з-під неї визирає.

— Привіт, — підіймає на мене погляд сірих очей. Серйозна. Мабуть, добряче налаштувала себе на якусь дурню.

— Про що розмова? — ставлю стілець біля неї, сідаю. Мовчки кладе футляр переді мною, який тримала під столом. — Не знав, що все так складно.

— Ти переплутав мене із хвойдою, яку чекав у клубі.

— Я не дарую хвойдам подарунки, — дратуюся. — Не сподобався? Можеш викинути, продати, передарувати. Він нічого не значить. Квіти теж не підійшли?

— Підійшли. Чого ти хочеш?

— Не знав, що потрібно скласти багаторічний план і обговорити його з тобою.

— Я не шукаю стосунків, — дивиться у вічі.

— Здається, від мене такої пропозиції не було, — дивуюся. Зазвичай розмова починається і закінчується іншим. Жінки завжди хочуть дати визначення тому, що відбувається. Прив’язати до себе усіма можливими способами.

— А що тоді? Просто секс? Без обов’язків?

— Ти не проти такого зв’язку? — язик не повертається назвати його стосунками.