Розділ 1 "Відпочинок"

Ліля

— Як же вони мене дратують, — скривившись, відводжу погляд.

— Хто? — не розуміє Сніжана.

— Парочки за столиками. Такі романтичні, що аж бридко. Суцільна фальш, куди не подивись.

— Е-м-м, — швидко кліпає очима. Озирається навколо, відпиваючи коктейль. — Після цього напою, мені усі такими милими здаються, — протягує з усмішкою. — Ти не можеш знати, справжні у них почуття чи ні.  

— А що там знати? Спочатку зізнання, потім швидше затягне її у ліжко, наобіцяє бути вірним, називатиме єдиною, а потім замінить іншою довірливою дурепою. Ось і все кохання. Кінець, — не стримавшись, кривлюся.

— Невже ти ніколи не кохала? Не хотіла стосунків? Заміж врешті-решт? — дивиться уважно, сьорбаючи свій коктейль.

— В жодному разі. Кохання — це своєрідна хвороба. Заміж?! Це взагалі останнє, що може статися у моєму житті. І то, коли я буду не при своєму розумі, — своїми серйозними словами викликаю її усмішку.

— А я все сподіваюся, що Олег зробить мені пропозицію, — зітхає, сховавши очі у келихові.

— Ти наклюкалась ще до головної родзинки вечора. Вже заміж зібралася.

— Олег заборонив мені дивитися стриптиз, — говорить тихо.

— Що? — нахиляюся, ближче.

— Він проти, щоб я дивилася на оголених чоловіків.

— А хто він такий, щоб командувати? — від таких слів у мені прокидається кровожерливий дракон.

— Мій хлопець. Знаєш, — задумується, — я його розумію.

— Хто б сумнівався, — хмикаю роздратовано. — Куди ти ховаєш ниточки?

— Які ниточки? — перепитує розгублено.

— Ті, за які він тебе смикає, — допиваю свій безалкогольний коктейль. Гидота рідкісна. Цукор з рожевою водичкою. Невже в цьому фешенебельному клубі так погано з барменами?

— Лілю, — мугикає ображено. — Я не хотіла б, щоб Олег ходив дивитися стриптиз. Ще гірше, щоб об нього терлася якась оголена дівиця.

— Мушу тебе засмутити, — розводжу руками. — Він тебе не спитає. Особливо після того, як вийдеш за нього. Вважай, віддаєш своє життя у руки якогось пузатого мужика.

— У мене інша думка, — ображено стискає вуста.

— Не сумніваюся, — вирішую закрити тему. Ми все одно говоримо про різні речі. Вона не бачить очевидного і навряд чи мої слова зможуть вивести її зі стану трансу.

— Дівчата, — на мене налітає Машка, боляче стукнувши по спині. — Свєтка таки забронювала кабінку нагорі. Ходімо?

— Та не кричи, — відхиляюся від цієї переляканої. Усі набралися раніше часу. Крапля алкоголю зробила з них надокучливих мух.

— Не бурчи, — незграбно мене обіймає. — Там буде зручніше відпочивати, — розтягує на обличчі широку усмішку.

— Ти зуби нафарбувала, — стає смішно. Але думка, що я колись була такою ж, неприємно ріже всередині.

— Ой, — гигоче, закривши рота долонею. — Ми вас чекаємо, — зникає у напрямку другого поверху.

— Підеш? — запитую у засмученої Сніжани. Мабуть, я загнула зі своїми визначеннями.

— Ні, — активно хитає головою.

— Тоді хоч коктейль допий. Раптом, замість приготування вечері, влаштуєш своєму тирану гарячу ніч.

— Ти безсоромна, — сором’язливо усміхається. 

— Дякую. Прийму це за комплімент. Знаєш, які стосунки я допускаю?

— А ти допускаєш? — зависає з відкритим ротом. — Я думала, все втрачено.

— Без обов’язків.

— Гуляти з усіма, хто до вподоби?

— Я схожа на хвойду? — закочую очі. — Мати приємні зустрічі з одним партнером, який жодним чином не перекриватиме мені повітря. Не намагатиметься командувати, вчити, обмежувати в чомусь. Я вільна, він вільний. Нам добре у ліжку, але ми не пара.

— Кажу ж, що безсоромна. Я так не зможу.

— А я змогла б, тільки немає поряд гарного варіанту. Хіба стриптизера якось придивлюсь. Зрештою, усім хочеться чоловічої уваги.

— А повага у тебе до себе є? — вона аж почервоніла від моїх слів.

— А що не так? У стриптизера хоча б фігура класна. А нащо мені пузатий кавалер, який вечорами валяється на дивані, попиваючи пивко з чипсами? Або, не допусти Боже, рибою, від якої тхнутиме диван.

— Оце у тебе поняття про стосунки, — протягує шоковано, викликаючи мій сміх. — Я піду, — допивши напій, підводиться.

— Точно вирішила прогнутися?

— Ліль, — бачу, що дратується.

— Добре, бувай. Навчання вийшло класним.

— Якось зустрінемося, — усміхається, потім коротко мене обіймає.

— Звісно, з задоволенням, — теж розтягую усмішку, хоча впевнена, що ми більше ніколи не перетнемось у житті.

Сніжана йде, а я, перед тим як приєднатися до дівчат, зазираю до вбиральні. Шкодую про свою різкість. Не вмію стримуватися, коли з кимось не згодна. Катя говорить, що я повинна навчитися тримати негатив і не плескати ним направо і наліво, але сказати легше. У мене не виходить бути такою зваженою, як вона. Не говорю вже про Віку, вона взагалі має якийсь дар усіх любити й пробачати.

У клубі спекотно, тому дістаю з сумки шпильку й заколюю довге світле волосся. Дивлюся в дзеркало на красивий виріз сукні на спині, проводжу долонями по стегнах. Тканина дуже спокусливо обтягує фігуру. Ефектне декольте, сексуальний розріз на нозі, магнетичний погляд. Нікому не потрібний… Відчуття самотності рве душу на шматки. З кожним днем я намагаюся крутитися швидше, щоб не мати часу на особисте. В грудях порожнеча. Випалена земля, яка ніколи не зацвіте знову.

Можливо, мої слова — лише прихована заздрість, що у Сніжани є звичайне земне щастя. Нехай коротке і, більшою мірою, вигадане, але вона його відчула. Мені ж доля приготувала лише розчарування. В першу чергу, у собі.

Поки я копирсалася у думках, народу в клубі стало ще більше. Ідея посидіти у кабінці тепер здається ідеальною. Свєтка розуміється на відпочинку. Підіймаюся на другий поверх, пригадуючи, який номер на початку вечора вона називала. Звертаю наліво. Номери на дверях справді штовхають на розкуті думки. Мене не полишає відчуття, що за дверима відбуваються цікаві речі. Надто все нагадує стиль вишуканого борделю. Цікаво, Світлана знала, куди нас вела, чи вирішила спробувати щось нове, а самій було страшно сюди пхатися.