ЕПІЛОГ

     Після їхнього весілля минуло трохи більше ніж чотири місяці. І вже майже два місяці Сорча не бачила батьків.

— Едварде, передай матері, що на осінній бал ми не потрапимо. Бо вирушаємо негайно.

— А може вже після балу? Невже ти не хочеш побачити результати вашої з королевою праці? Ви ж стільки часу витратили, аби все підготувати!

Сорча почухала вже помітний животик і відповіла:

— Цукорику, хіба не бачиш, що я завдяки твоїм старанням зараз не в танцювальній формі?

Едвард відклав папери й поспішив розцілувати злегка розгнівану дружину.

— У тебе зараз просто ідеально кругла, об’ємна геометрична фігура. Цілком можливо, що там сидить великий математик.

— Або мила маленька відьмочка, — зі сміхом сказала Сорча, складаючи речі в сумку. — І взагалі, — вона жбурнула в Цукорика одну з маленьких торбинок для трав, — я хочу бачити свою маленьку сестричку. І хочу подивитися, як там Секвоя. Мама каже, що вони з Персі очікують двійню.

— Вічно той метаморф викидає вибрики. Згадай, як він витанцьовував на весіллі. Про його викрутаси місяць балакали. А тепер бач — двійня буде. 

— Діти це ж чудово. Принаймні мене так переконує королева.

До батьків вони вирушили того ж дня.

Портал, який Сорча зрештою закріпила як постійний, тепер слухався її легко — мов стара стежка, якою ходиш із заплющеними очима. Входиш в кам'яне коло і вже за мить стоїш на знайомому березі.

Сорча зупинилася, поклала руку на живіт і заплющила очі.

— Ми вдома, — тихо сказала вона.

Едвард не став жартувати. Лише взяв її за руку — міцно, надійно.

      Батьки зустріли їх, як завжди, теплими обіймами. Щоправда цього разу Гаявата тримала на руках дитину. Передавши маля чоловіку, вона розцілувала старшу доньку, тішачись її квітучим виглядом. А Нерей з Едвардом ти часом вирушили визволяти бідолагу Персі із Секвоїних тенет. Вона ж крутила ним, як циган сонцем.

     Молоде подружжя тепер жило в окремому будинку. Персі самостійно спроєктував його, а от розрахунки робив Едвард. Тож, заходячи до нового просторого дому, принц відчував особливе задоволення. Йому навіть майнула думка — чи не збудувати й собі дім.

     Оскільки Сорчі не сподобалося жити в замку — вони придбали маєток у місті. А згодом поруч викупили ще один і облаштували там школу. Едвард вів уроки математики й географії, а Сорча у вільний від магічної практики час — природознавства.

      Увечері всі традиційно зібралися в домі батьків. Сміялися, коли Сорча згадувала їхнє парне весілля. Ця ідея сподобалася всім, окрім королеви Елеонори, яка вважала, що простолюдинам, хай навіть найкращим друзям, не годиться одружуватися в один день із принцом — навіть якщо він бере за дружину дикунку з лісу, та ще й до того ж відьму.

    Зовсім іншої пісні заспівала королева, коли дізналася, з якого древнього й знатного роду походить Сорча. Навіть сама відьма була цим вельми здивована. Іменита рідня віднайшлася випадково — коли Сорча шукала способи зняти з матері закляття. Тож тепер у неї додалося родини, хай і не всі її представники були приємними людьми. Та зрештою все склалося просто чудово. І прокляття повністю нейтралізоване. 

     Потім Секвоя весело щебетала до Сорчі, яка саме взяла на руки маленьку сестричку.

— Двійня, уявляєш? Я ще сама не вірю. Хоча Гаявата в таких речах ніколи не помиляється.

Сорча усміхнулася й обережно торкнулася чола маленької Каміли.

— Не помиляється. Але довгенько ж вона не здогадувалася про власну вагітність… У мене така чарівна сестричка.

         Життя не стало ідеальним — але стало справжнім, наповненим любов’ю й родинним теплом. Сорча більше не розривалася між світами. Вона навчилася жити одразу в двох — у світі магії й у людському суспільстві, не втрачаючи себе. Едвард займався наукою, хоча завжди пам'ятав, що йому доведеться правити королівством. Коли їх синочок підріс і запитав, як вони з татом познайомилися, Сорча розповіла: 

— Я викрала його як найсолодший Цукор. Бо саме так і починаються найкращі історії.