Сила

     Світ звузився до цієї деталі — до темного руків'я, що стирчало з грудей Едварда, ніби чужий, жорстокий підпис під їхнім щастям.

— Едварде… — її голос зірвався.

Він хитнувся, але все ще стояв. Наче не вірив у те, що сталося, або ж просто відмовлявся падати. Пальці судомно стиснули повітря.

— Ти… ціла? — прошепотів він.

Сорча підпливла ближче, притислася до нього, намагаючись підтримати. Хвіст на мілині слухався погано — тіло було важким.

— Едварде, прошу… — сльози змішалися з солоною водою. — Почекай. Я зараз перетворюся і допоможу.

    Вона обхопила коханого, відчуваючи, як тепло залишає його тіло. Кров повільно стікала у море, і вода навколо них темніла, наче глибина наближалася, бажаючи їх проковтнути.

З берега почувся плескіт. Син Нерея, захлинаючись, видирався на пісок. Він кашляв, хапав повітря, плювався кров’ю, хрипів. Але коли озирнувся — в його очах все ще горіла лють.

Тієї миті Сорча чітко усвідомила: якби вона могла, вона б убила його.

Едвард хитнувся і впав на коліна.

Сорча намагалася сконцентруватися, намагалася перетворитися, але нічого не виходило.

Вона кричала і вила. Її божевільний крик долинув до будинку.

Тож, коли русалка знову глянула на берег, то побачила, як мчать до неї мати з батьком.

Гаявата одразу зрозуміла, що сталося. І що сил у доньки нема, і що Едвард помирає. Вона крикнула Нерею, щоб допоміг винести на берег Едварда, а сама взялася витягати доньку. Та не реагувала на матирині спроби. Тоді Гаявата вхопила її за комір сукні і потягла на берег.

Спершу вона подумала, що донька не в собі.

— Тільки не він. Не він. Я не можу. Я не зможу так, — шепотіла геть білими губами Сорча. — Не можу. Не можу. Едварде. Едварде. Де моя сила?

Вона замовкла на мить, її погляд став скляним, а тоді тіло почало здригатися, звиватися, луска злітала.

І за дуже довгу мить Сорча знову стала людиною. Вона скочила на ноги і підбігла до Едварда. Коханий ще дихав. Навіть глянув на неї.

Те, що відбувалося далі, Гаявата і уявити собі не могла. Де тільки її донька взяла ці заклинання?!

Сорча нахилилася над Едвардом, простягаючи одну руку до його голови, а другу — до ніг. Напруження в руках було шалене. Волосся відьми заворушилося, зазміїлося навколо голови, очі загорілися жовто-синім вогнем.

— Кров до крові, крапля до краплі. Кров до крові, крапля до краплі. Кров до крові, крапля до краплі. Кличу, зову, закликаю, заклинаю. Землею, небом, вогнем, водою... зцілюю світлом, гою любов’ю.

    Вона вхопилася за руків’я і потягла вгору. Рана закривавила дужче. Сорча знову повторювала: кров до крові… Тоді поклала руки на рану. З її очей текли сльози, а з губ — молитви і закляття. Вся її увага була на тому, як Едвард дихав. Вона молилася і повторювала закляття. Кров зупинилася, рана потроху затягувалася.

— Сила в тобі, і ти в Силі, в ім’я любові, в ім’я світла. Цукорику, ти мусиш жити. Едварде, живи. Просто живи. Бо я тебе і з під землі дістану. Благаю, тільки живи. Ти в силі і Сила в тобі!

І відьма знову молилася і заклинала. Коли рана затяглася повністю, Сорча попросила, щоб принесли щось, на чому Едварда можна перенести в дім.

— Батьку, якщо ти хочеш, щоб він жив, — Сорча кивнула на брата, який все ще кашляв біля скелі, — розберися з ним сам. Інакше я вирву його чорне серце.

     Добре, що конюхи саме були на фермі. Вони зняли з петель двері і поспішили по Едварда.

Тож на тих дверях його і доправили в дім. Гаявата з Секвоєю принесли мазь і засоби для промивання ран. Також Гаявата взялася варити зілля для відновлення після крововтрати.

      До ранку наступного ранку вони молилися і чаклували, не залишаючи пораненого без уваги ні на секунду. А вранці Едвард відкрив очі.